Повернувся від коханки до дружини. І не шкодую про це

Я працюю таксистом. Переїхав до столиці із глибокої провінції п’ять років тому. Це сталося після розлучення із дружиною. У рідному місті маю іпотеку. Її треба платити. Я не хочу, щоб мої діти залишилися без житла та поминали мене поганими словами.

Я не належу до тих чоловіків, які розлучаються не лише з дружиною, а й з дітьми. Я люблю своїх хлопчаків.

Щодо стосунків із дружиною, Марина колись була дівчиною моєї мрії. Я був простим, не дуже вихованим та не дуже освіченим хлопцем. Та й зовнішність у мене пересічна. Колишня дружина – витончена, розумна, вихована. Кращої дружини і побажати не можна.

Але свого часу я наламав дров. Намагався прогнути її під себе. Змінював. Мав шкідливі звички. Навіть сказав:

– І куди ти тепер від мене дінешся? Тобі вже майже тридцять! Хочеш стати розведеною із двома причепами?

– Олег, йди ти знаєш куди, – я вперше почув з її вуст добірну нецензурну промову.

І з того часу я вільний як вітер. Якийсь час я дзвонив із безглуздим запитанням.

– А ти там часом не жалієш?

– Жалію, Олеже. Дуже жалію, що не розлучилася з тобою раніше і не накостиляла тобі більше, – відповіла вона мені незмінно. Горда жінка. Такої не повернеш.

Але я все одно її люблю та допомагаю платити іпотеку. Бо я продовжую сподіватися, що вона до мене повернеться.

Втім, я не самотній. Вже два роки як зійшовся з однією продавщицею із зоомагазину. Вона також приїхала з провінції. Живе зі своєю матір’ю.

Спочатку я винаймав у них кімнату, але потім якось вони мене підгодували. І тепер я віддаю їм усі гроші. Точніше, Юлька думає, що все. Але більше половини йде сім’ї, яку я вважаю справжньою.

Юлька – мій рівень. Може загуляти. Лається. Ніякого благородства немає і близько. Їй на мене начхати. Вважає мене за безкоштовну робочу силу. Якщо я надірвусь, то й не шкода мене.

Одного разу я працював на вантажоперевезеннях майже добу. Повернувся, а в мій єдиний вихідний мене розбудили зранку і змусили терміново переклеювати шпалери. Дуже м’яко стеле ця Юлька та її матуся. Але спати боляче жорстко.

– А чого не втечеш від неї? – запитує мене Ігорчик, мій напарник.

– Та не знаю навіть. Якось бадьорить, – поясню йому.

– Це погано, друже. До крайності ти дійшов. Така погана баба може й зовсім тебе зі світу зжити зі своїми ремонтами, дачами та іншими не потрібними тобі завданнями, – Ігорчик про мене турбується. Він хороший хлопець. Завжди можна на нього розраховувати.

Я його теж ніколи не підводжу. У Ігоря схожа історія. Посварився із дружиною. А та візьми, та й потрапи в аварію з летальним кінцем. Тепер він не може перестати звинувачувати себе. Тож товариш постійно переконує мене, що треба помиритися з колишньою дружиною.

Але я вважаю, що Маринка ніколи не простить мене. Така вже вона!

Одного дня я погано почувався. Прихопило спину. Передаю замовлення Ігорчику. Повертаюся додому раніше. Застаю Юльку з якимось мужиком у нашому ліжку.

– Забирайся з моєї квартири! Ти тут ніхто, – репетує Юлька.

– Він дружині колишній грошей набагато більше давав, жени його в шию, – репетує її мати.

З’ясовується, що розкрито таємницю моїх доходів та витрат. Тож Юлія порахувала, що треба терміново шукати мені заміну. Поки в її плани не входило повідомляти мені про активні пошуки, що почалися. Спочатку треба було підібрати відповідний варіант.

Я дзвоню Маринці і кажу:

– Марина, привіт.

– Щось трапилося, – вона відразу зрозуміла, що зі мною щось не так. У її голосі чую щире хвилювання.

– Я хочу повернутися. На будь-яких умовах. Можу знову почати за тобою доглядати. Як у молодості. Тільки краще, – говорю я ті слова, що підказав мій напарник.

– І скільки можеш так доглядати? Довго? – запитує вона.

– Все життя можу, – відповів я.

– Гаразд, твоя кімната, як і раніше, вільна. Повертайся. Подивимося, – чую, що вона посміхається.

Радію, що не зберіг ні копійки цій Юльці. А речі нехай залишають собі. Вони в мене копійчані.

– Ігорчику, вона дозволила повернутися! – розповідаю захлинаючись товаришу.

– Ось і добре. Ти дзвони іноді. Триматиму за тебе кулачки, – відповідає він.

Я знаю, що він сумуватиме за мною. Мені теж його не вистачатиме. Дуже рідко можна зустріти людей, котрі за тебе раді.