Потенційна теща тисне на мого сина та вимагає не затягувати з весіллям. Її надмірна наполегливість і втручання в їхнє особисте життя створюють напругу, яку все важче ігнорувати

Мій син Андрій живе зі своєю дівчиною Мариною вже три роки. Їхні стосунки складаються гармонійно.

Закінчивши університет на відмінно, Андрій побудував успішну кар’єру у сфері IT і тепер забезпечує їх обох. Марина теж працює, але її зарплата значно скромніша.

Живуть молоді у затишній квартирі, яка дісталася синові від бабусі. Двічі на рік пара дозволяє собі подорожі за кордон, що зрозуміло оплачує Андрій.

Зовні все виглядає ідеально. Але все псує нав’язливість матері Марини, жінки досить владної і звикла отримувати бажане за будь-яку ціну.

З моменту знайомства мого сина з Мариною, її мати, Людмила Іванівна, почала виявляти надмірну наполегливість. Вона наполягала на якнайшвидшому уявленні батьків та весіллі, що мені здалося передчасним.

Та й Андрій із Мариною, будучи ще молодими людьми, які бажають насолоджуватися життям та будувати плани на майбутнє, не хочуть поспішати з такими серйозними кроками.

Проте Людмила Іванівна відступати не збирається. Її мрії про онуків та пишне весілля дочки почали переходити всі кордони.

Вона непристойну кількість разів надзвонювала Андрію, залишала повідомлення, всіляко намагалася втрутитися в їхнє особисте життя і розкидалася «корисними» порадами, які ніхто не питав.

Мій син не раз намагався терпляче і спокійно пояснити їй, що шлюб – це серйозне рішення, яке потребує часу та виваженого підходу. Він чітко дав зрозуміти, що не планує одружитися протягом найближчих п’яти років, а хоче зосередитися на кар’єрі та особистому розвитку.

Але Людмила Іванівна залишалася глухою до цих слів і продовжувала тиснути на Андрія. Ситуація досягла апогею, коли жінка оголосила про свій візит до міста, де мешкають молоді. Вона гордо заявила:

«Хочу пожити з вами тиждень, щоб краще дізнатися та подивитися на ваш побут, десь допомогти порадою. Зайвим не буде, я ж не зовсім переїжджаю».

Мій син лютував. Він зрозумів, що потенційна теща не збирається відступати і готова піти на все, щоб досягти свого.

Я, як мати Андрія, опинилася у вкрай складному становищі. З одного боку, я хотіла підтримати сина, з повагою поставитися до його вибору та особистих кордонів.

А з іншого – мені було ніяково перед Мариною, яка, незважаючи на наполегливість матері, залишалася милою і доброю дівчиною. Тому я вирішила сама поговорити з Людмилою по телефону (попросила номер у сина):

– Здрастуйте, я мама Андрія. Вважаю, що нам варто поговорити. Навіщо ви так насідаєте на мого сина з одруженням? Він не маленький, таки майже тридцять років. Може, молоді самі розберуться, коли їм грати весілля?

– Ой, добрий день. Я так засмучена, що ми досі не представлені один одному. Давайте зустрінемося та познайомимося? – Людмила проігнорувала моє головне питання.

– Я вважаю, що молоді самі нас познайомлять, коли настане час. Або коли вони самі цього захочуть.

– Та коли вони захочуть? Вже весілля організовувати час, а вони все як діти граються. Може, разом у нас вийде їх навчити? Та й онуків уже хочеться. Впевнена, що й вам теж, – стояла на своєму жінка.

– Чесно кажучи, ні! Мені не хочеться. Послухайте мене! Я вас прошу перестати насідати на молодих і лізти в їхнє особисте життя! – я з останніх сил намагалася зберігати спокій.

– Ну тепер зрозуміло, у кого ваш Андрій такий. Вони вже три роки разом. Чого ще чекати? Я просто хочу якнайкраще.

– А робите лише гірше! – я кинула трубку.

З цією жінкою просто нестерпно розмовляти. Вона ігнорує саму суть прохання і абсолютно не розуміє, що робить не так.

Молодим я порекомендувала вдати, що їх немає вдома, коли приїде Людмила Іванівна. А Марині порадила трохи пізніше спробувати самій навчити свою матір. Може, хоч їй це вдасться.