Посварилася з сином, тому що змушує мене продати квартиру та покрити його борги

Мій син не може спокійно сидіти на місці і постійно вигадує якісь безглузді способи швидкого заробітку. На цей раз він перейшов усі мислимі кордони.

Мій Ярослав із дитинства був живчиком. У ньому не те, що підприємницька жилка, у ньому цього на цілу річку. Синові лише вісім було, а він уже намагався продавати хлопцям у дворі жуйки, привезені батьком із столиці.

У старших класах, чим тільки Славчик не займався. Збирав макулатуру, металобрухт, скло. Організовував дискотеки та ярмарки з продажем домашньої випічки. Брав участь у ярмарку майстрів-рукоробників із купленим на барахолці товаром.

Однак якихось суттєвих плодів його діяльність не приносила. Так, може, щось і вдавалося заробити. Але й ті гроші йшли на покриття організаційних видатків.

Мені здається, що Ярослава більше приваблює сама тема торговельного руху. Ну, знаєте, як на ринку, коли товари прибувають і продавцю доводиться крутитися.

Я із захопленнями сина не сперечалася, тільки сумно зітхала, коли засмуч

ений Ярослав скаржився на чергову невдачу. У поодиноких випадках він просив допомоги у мене. “Мам, позич грошей, мені треба партнерам за вантаж терміново віддати. Я поверну тобі, як тільки піде прибуток”, – обіцяв синок.

Ні слова не говорячи, я давала потрібну суму. Що поробиш, сину, таки. Якусь економічну чи торгову освіту моя дитина не захотіла здобувати. Мовляв, зараз у цьому немає потреби.

Життя, мовляв, краще за будь-який університет всього навчить. Я нічого не сказала, але подумала, що з таким підходом синові несолодко в житті доведеться. Однак він, на мій подив, зайнявся самоосвітою.

Дивився відео в інтернеті, слухав якихось бородатих розумників, які щось говорили про інвестиції, інфляцію та перспективи ринків. Я в цьому не розуміюся, особливо не вслухалася.

Одного дня сяючий син оголосив мені, що ми ось-ось розбагатіємо. “Мамо, я вигідно вклав усі свої накопичення, навіть кредит узяв. Але це нічого, ми отримаємо великий дохід. Куплю тобі машину, а собі квартиру в центрі”, – хвалився Ярослав.

Я з сумнівом подивилась на нього. До кредитів я завжди ставилася з великим сумнівом. Це ж кабала. Варто один раз вляпатись і все, можна зав’язти на все життя. Проте вголос я нічого не сказала.

Ми з Ярославом стали чекати, коли розбагатіємо і почнемо нове, яскраве життя. Але керівництво тієї фірми, куди син відніс гроші, лише говорили “завтра”, “зачекайте ще, процес ось-ось піде”.

Тим часом із банку, де син узяв кредит, уже не раз “ненав’язливо” нагадували про необхідність повертати борги. Останній погрожував серйозними неприємностями.

Ми почали вимагати дирекції фірми, яка обіцяла нам золоті гори. Вульгарні ділки вирішили проблему дуже банально і просто перестали виходити на зв’язок. Таких, як ми, зібралося кілька тисяч по всій країні.

Про це ми дізналися з новин. Симпатична ведуча кримінальних зведень повідомила, що організація, на яку ми так сподівалися, — банальна піраміда. Її власники зібрали мільйони і по-тихому виїхали з країни.

Сидять тепер десь на морському березі і сміються з наших наївних мрій розбагатіти без особливих зусиль. Ошуканим вкладникам ведуча порадила звернутися до поліції.

Ми так і вчинили. Справу, звичайно, порушили, але перед банком нас ніхто не захистить. Кілька днів син ходив як у воду опущений. А потім запропонував продати мою квартиру та покрити борг із цих грошей.

Я здивувалася. Власний син мене на вулицю жене. “Синку, а де ж ми житимемо?”, – запитала я. На що Ярослав, не соромлячись, запропонував мені знайти якогось чоловіка, охмурити і переїхати до нього.

А він сам уже якось прилаштується. Як вам така пропозиція? Мені на старості років піти на вулицю і знайомитись за квартиру? Ні, вибачте. Загалом того вечора посварилися ми з сином капітально.

Я виклала все, що думаю про його експерименти. Він сказав, що я нічого не тямлю в економіці. Добре, нехай я буду старомодною та дурною жінкою.

Зате я міцно стою на ногах і не маю кредитів. Саме такий спосіб життя та розсудливість дозволили мені не думати про хліб насущний і не переживати за своє майбутнє.

Хоч маленьку, але маю пенсію, вона мене й підтримає у важкі часи. Синові я, без жалю, вказала не двері. Нехай розгрібає свої проблеми без мене. І нехай покаже мені, як йому вдасться розібратися з банком та кредиторами.

Нехай я погана мати, але свою квартиру в жодному разі продавати не збираюся. Не для того я на неї всю молодість працювала, щоб у старості опинитися на вулиці. Пора вже подати важливий урок моєму синочку.