Попросила чоловіка купити продуктів на вечерю і побачила таке…
Ірині було 39 років. Останні три роки вона жила сама, оскільки її дочка вчилась в іншому місті та приїжджала тільки на канікули. Чоловік Ірини загинув 7 років тому і тільки коли дочка стала вже дорослою, Ірина задумалась про особисте життя.
З Віталієм вони познайомилися близько місяця тому. Все ніби складалося чудово, але в Ірини зародилося невелике занепокоєння. Часом їй здавалось, що кавалер просто використовує її.
Останні два тижні практично кожен вечір Віталій приїжджав до неї на вечерю. Але продуктів в дім їй не привозив. Ірина соромилася просити його про це, начебто гостинність насамперед. На вихідні вона їхала до нього в заміський будинок з городом і невеликим садом, хорошою лазнею. І ще порпався басейн, невеликий, в проекті планувалося після парної занурюватися в нього і пропливати кілька метрів.
Останній раз їй довелося везти продукти, тому що і масло закінчилося і жирне м’ясо вона не їсть, тому, що погано після нього почувається. І до кінця місяця, живучи в таких умовах вона зрозуміла, що до зарплати не дотягне. Іра перемагаючи сором попросила Віталія купити продуктів, щоб було з чого готувати вечері. Написала список і трохи заспокоїлася. Віталій не став заперечувати й по дорозі обіцяв заїхати в магазин.
Ранок неділі. Ірина вирішила приготувати шикарний обід і спекти пирогів. Простоявши біля плити кілька годин, потім вимивши начисто кухню, вона присіла біля вікна і стала чекати приїзд Віталіка. Ноги втомилися, цілий день біля плити: борщ, східний плов з курячим м’ясом, салат. І звичайно пироги з яблуками. Пироги вона піч не вміла. Але для нього постаралася зробити смачними, рум’яними, з корицею.
Він приїхав до третьої години.
– Привіт. Я купив, що ти просила. От тільки майонезу, помідор і курки та ще дечого не купив, та й м’яса нормального не знайшов. Але ось тобі десяток яєць, два стегенця, цибуля та яблука з мого городу.
Він дістав все з пакета на стіл. Ірина в подиві дивилася то на продукти, то на нього. Вона не знала, що сказати, тому що соромилася здатися не вихованою, боялася, що він звинуватить її в жадібності. Але промовчати теж не змогла:
– А що це за яйця? Голубині?
– Ти що. Це курячі яйця.
– А чому вони такі маленькі?
– Розпродаж в магазині.
– Ти купив найдешевші? За 1 грн чи що? А цибуля – це для розсади? Але у мене немає городу, де мені її садити й навіщо. Я просила цибулю нормальну синю, для салату.
– А що не так?
– І яблука. Це ж самі кислі яблука з усіх, що у тебе є. Ти що не міг набрати червоних, з іншого дерева?
– Та не міг. Їх зібрала моя дочка, ще вчора і забрала собі.
– Але у тебе ж залишилися яблука на веранді в коробці.
– Я про них забув.
– Слухай, а може мені з усього цього і зробити тобі обід, прямо зараз? Як ти думаєш, смачно буде?
– Ну, що ти сердишся. Ми з тобою разом поїдемо в магазин і ти все вибереш. Я чоловік і не вмію вибирати продукти.
– Однак, собі в холодильник ти вмієш все вибирати і в курці розбираєшся, і в рибі, і м’ясо знаходиш.
– Ну припини. Я голодний, а у тебе такі запахи. Я зі сходового майданчика відчув.
Ірина швидко відставила все привезене на підвіконня і переключилася на гостинну господиню. Борщ був за особливим рецептом, Віталій так його хвалив, що попросив добавки. Плов теж вдався, розсипчастий, зі східними спеціями. Ну і звичайно пироги та ароматний чай. Після обіду Віталій запитав:
– А плов ще залишився?
– Так звісно. Ще й на завтра всім вистачить.
– А наклади мені в контейнер на роботу. Дуже він у тебе ароматний і в міру соковитий, пальчики оближеш.
– Я дуже рада, що тобі сподобалося. –
Але знаєш, м’яса замало. Я люблю, коли прям кусищі. Знаєш, є місця, де мене краще годували …
Іра стояла в подиві з відкритим ротом. Образа підступала до горла.
– Що ти сказав?
– У моєї колишньої … так прям шматок м’яса завжди мені на тарілку …
Ірина різко розвернулася, знайшла пакет, склала всі його продукти в нього. Взяла його за руку і провела в коридор, до дверей:
– Так ти кажеш краще?
– Ну так. А що таке? Навіщо цей пакет?
– Двері відкриті. Забирайся туди, де краще годують.
– Іра. Та ні, все чудово. Я ситий.
– Знаєш, і я сита по горло твоїм ставленням. Так що вперед …