Помстилася чоловікові за зраду. Та так, що він вирішив повернутися назад

– Іра! – голос моєї подруги Катерини тремтів від нетерпіння, але я вже здогадувалась, про що вона хоче мені розповісти і тільки міцніше стиснула в руці телефон.

– Я бачила твого Андрійка з якоюсь дівчиною! Уявляєш, сидять у кафешці серед білого дня, милуються! Він її за ручку тримає, щось там нашіптує, а вона хіхікає. Іра-а-а! Ну чому ти мовчиш?

Я зітхнула. Ну, що тут скажеш? Так, я не дурна і здогадувалася, що мій чоловік загуляв із молодою та гарною дівчиною. Загуляв, практично не приховуючи, лише для вигляду вигадуючи виправдання своїм запізненням, затримкам та раптовим викликам на роботу.

Я розуміла все. Так, мені вже двадцять років, як не двадцять, як і всі я працюю, втомлююся, не завжди є макіяж на обличчі та лак на нігтях. Але в мене завжди чисте житло, смачна їжа, доглянуті діти та чоловік. З останнім, як виявилося, навіть перестаралася, якщо на нього молоді дівчата заглядаються.

Так, я і без Каті про все здогадалася, але, як розумна жінка, не стала влаштовувати сцен, істерик та іншої серіальної «лабуди», а вчинила по-іншому. Свою помсту я хотіла подати холодною.

– Коханий, – звернулася я до свого невірного благовірного, – ти не будеш проти, якщо ми з дітьми проведемо святкові дні у моєї мами? Вона давно просить нас приїхати погостювати. Якщо хочеш, то можеш до нас приєднатися.

– Сонечко, я не можу, – розвів руками Андрій. – Робота, сама розумієш. А хотілося б махнути з вами в село. Там зараз така краса! Річка, рибалка… Як шкода, що мені не вдасться відпочити з вами. А ти їдь, обов’язково їдь!

Я посміхнулася йому якомога лагідніше, потім наготувала купу смакот, як це робила завжди, і поїхала з дітьми до мами. Щоправда, залишивши дітей у неї, надвечір повернулася до міста, але додому не пішла, залишилася чекати у дворі. Мій розрахунок був вірним. Ближче до ночі мій благовірний привів свою подругу до нас додому.

Про те, що діялося у мене в душі, я нікому ніколи не розповідала і зараз не буду. Скажу лише, що мені знадобилося більше півгодини на те, щоби збиратися з духом. Хоча від хвилювання мене нудило, а ноги не слухалися, я змусила себе встати і йти, щоб довести свій план до кінця.

І ось я в квартирі. Тихенько прикрила двері і посміхнулася – свічки на підлозі, пелюстки троянд по всій квартирі та галасливий плескіт у ванній. Зіпсувала картину тільки пляшка шампанського, яка випала з рук мого коханого і розбилася об кахлі.

– Іра? Що ти тут робиш? Ти ж поїхала.

Коханка, почувши крик Андрія, випурхнула з ванної. Чоловік хотів розпочати класичну сцену у стилі: «Дорога, це не те, що ти думаєш!»

Але я не дала йому заговорити і почала сама, звернувшись до його чарівниці:

– Слава тобі, господи! Нарешті! Мила дівчинка, ви навіть не уявляєте, як я рада, що ви його забираєте. Я вже давно не знаю, як його позбутися. Ні, ні, не бійтеся, він – добрий! Просто мені набрид, не уявляєте, як. Ну що ти так дивишся, коханий? Так, я втомилася від твоїх викрутасів. Хай тепер інші мучаться, а я все, натерпілася, годі!

«Мила дівчинка» нервово смикала мій улюблений рушник, в який була закутана. Чоловік збирався з думками. Але я не збиралася чекати, поки він схаменеться.

– Забула сказати, що квартира належить мені, тому, на жаль, залишити вас тут не можу, вибачте. Вам у такому вигляді, напевно, незручно буде йти вулицею, краще одягніться. Ах так, дорогий, я тут вже зібрала твої речі, та й найнеобхідніше спочатку теж.

Я швидко дістала з шафи сумки, які приготувала заздалегідь, засунула їх у руки дівчини та провела її до дверей. Чоловік підхопив решту і поплентався слідом.

Я прибрала уламки, пелюстки, помила ванну та підлогу. Потім розплакалася. Тепер можна було. Поки плакала, настав ранок. Я викликала майстра та змінила замки. І того ж дня подала на розлучення, одразу вирішила спалити всі мости, бо розуміла, що пробачити все одно не зможу.

Час йшов. Десь у глибині душі я чекала, що ось-ось пролунає дзвінок у двері. Але брязкотіло тільки у мене у вухах від тиші.

Діти на все літо залишилися у бабусі, і я вперше за довгий час виявилася наданою самій собі, а отже, можна було спокійно обміркувати подальшу помсту. Ось тільки спочатку перевірити дещо…

Допоміг мені в цьому Мишко, дуже видний хлопець. Спортсмен. Розумник. І дуже любить гроші, яких йому завжди не вистачає. Нас познайомила з ним Катя, і я одразу зрозуміла, що це те, що мені потрібне.

– Мишко, – почала я після того, як назвала якусь суму, – я хочу, щоб ти познайомився з коханкою мого чоловіка. Якщо в них все серйозно, вона нічого не дозволить тобі. Ну а якщо ні…

Мишко розсміявся:

– Це найлегший заробіток у моєму житті! – Сказав він і з задоволенням взяв гроші.

Не минуло й тижня, як у двері моєї квартири зателефонували. Я відкрила та побачила Андрія.

– Що трапилось? – запитала я самим невинним тоном, із задоволенням розглядаючи його пом’ятий вигляд.

– Я повернувся, – зітхнув він. – Вибач за все. З Інною у мене нічого не вийшло, а нещодавно я застав її з іншим … Давай почнемо все спочатку. Пустиш мене?

– Ах, який жаль, – сплеснула руками я. – Але вибач, я не пускаю в свою квартиру чужих чоловіків.

І поки він розумів, про що це я, сунула йому в руки свідчення про розлучення, а потім зачинила перед ним двері.