Помста, це страва, яку треба подавати холодною – вирішила Лариса, коли застукала свого благовірного з коханкою. Вона послухала свій внутрішній голос і зруйнувала плани свого чоловіка
Одразу після роботи Лариса зайшла до магазину. Купила продукти, щоб борщ зварити. Сергій учора ввечері сказав, що скучив за свіжим щам.
Ліфт не працював, адже світло відключили, і Ларисі довелося пішки підніматися із повними сумками на двадцять п’ятий поверх. Вона підійшла до квартири та натиснула кнопку дзвінка, за звичкою. А потім важко зітхнула, дістала ключі та відчинила двері.
Увійшовши до квартири, вона одразу почула, що у спальні хтось розмовляє. Лариса залишила сумки у коридорі, підійшла до дверей спальні і почала слухати.
— Ну що смішного, Яна, що такого смішного, ти знаходиш у тому, що я говорю, — сердито говорив Сергій. – Лариса може прийти з хвилини на хвилину. Ти не уявляєш, що може бути. А ти смієшся.
— Смішний ти, Сергій, ось я й сміюся, — сказала Яна.
— Що таке смішне, цікаво, ти в мені знаходиш? — дивувався Сергій.
– Ти так смішно боїшся свою дружину, – відповіла Яна, – що це розсмішить будь-кого. Навіть мене. Чому ти її так боїшся? — Яна засміялася. — Що вона такого може тобі зробити, що ти так боїшся? Може, ти боїшся, що вона тебе з дому вижене?
— Може й вигнати, — сказав Сергій.
– Це навряд, – сказала Яна. — Адже у вас двоє дітей. Я не думаю, що вона так хоче залишитися з ними одна в цій квартирі. Їй зараз скільки? Тридцять шість?! Думаєш, вона на це піде? Чи, може, ти боїшся чогось іншого, чого я не знаю?
Лариса хотіла вже зайти в спальню і влаштувати скандал, а може навіть не тільки скандал, а щось більше. Але… Немов якийсь голос згори сказав їй цього не робити.
Лариса глибоко зітхнула, порахувала до десяти і… заспокоїлася.
“Справді. Куди поспішати? – подумала вона. — Скандал я завжди встигну влаштувати. Скандал – справа не хитра. Тим більше, що цю особу скандалом не налякаєш. Такі, як правило, самі люблять поскандалити. Ні. Нині перевага на моїй стороні. Зачекаю. Послухаю. Може, ще цікавого дізнаюся.”
— Ти її просто не знаєш, — сухо говорив Сергій. — Якби ти тільки її знала, Яночка, ти зараз так не говорила б.
«Яночкаа! – подумала Лариса. – Навіть так!”
– Ой-ой-ой! — уїдливо сказала Яна. — Якби я її знала! Як страшно. Прямо тремчу вся від жаху. Рано чи пізно твоя дружина має все дізнатися.
«Ось! — думала Лариса. — Виявляється, я маю все дізнатися. Рано чи пізно. Цікаво, а кому я винна? Їй чи що?
— Ти все правильно кажеш, Яна, але краще, якщо це станеться не тут і… не зараз, — розважливо говорив Сергій. — Тут… у цій квартирі. Зрозумій, ми прожили з нею тут п’ять років. У нас двоє дітей, як тобі відомо. Якось незручно. Краще зараз тобі піти. Слово честі, Яночка, йди.
Ну справді, Лариса ось-ось із роботи повернеться. Що скаже? Ми й так тут уже затрималися довше, ніж треба. А завтра ми з тобою знову зустрінемося. Ти не уявляєш, що може бути, якщо вона нас зараз тут застукає.
«А що такого, цікаво, можливо? – подумала Лариса. — Ну, застукала я їх тут. І що?”
— А я не боюся її, — впевнено сказала Яна і суворо подивилась на Сергія.
«Смілива, — подумала Лариса. — Цікаво, скільки їй років? І що він у ній знайшов? Адже вона не великого розуму, судячи з усього. Напевно, дуже красива. Цікаво було б подивитись на неї. Гаразд. Це я ще встигну.
– І нехай застукає, – казала Яна. – І взагалі! Це не мені треба боятися її, а їй слід боятися мене. І тебе це теж стосується, Сергій!
«Цікаво! — подумала Лариса. — Оце новина! А я з якого дива повинна її боятися?»
– Що ти хочеш сказати? — злякано спитав Сергій.
– А те! – сказала Яна. – Що мені не подобається, коли мене використовують! Ясно?
«Ви тільки подивіться, яка горда, — подумала Лариса, — їй, бачте, не подобається, коли її використовують. Що ж ти робиш тут зараз, з такою гордістю?
Лариса знову важко стрималася, щоб не увірватися в спальню і не влаштувати там скандал.
“Спокійно, Ларисо, – немов заспокоював Ларису голос зверху, – не зараз.”
– Та хто ж тебе використовує, Яночка, – виправдовувався Сергій. — Я люблю тебе і… ось побачиш… ми скоро одружимося. А з Ларисою я тільки тому, що… є ще пару невирішених проблем. До того ж двоє дітей. Ось тільки вирішу всі ці питання з Ларисою, та й годі. Тільки ти і я. І між нами нікого. Ну як ти могла подумати, що я використовую тебе?
І вистачить валятися, Яна. Одягайся, — нервово заговорив Сергій. — Поглянь на годинник. Ліжко треба заправити, щоб Лариса нічого не помітила. А ти ще не одягнена. Де твої колготки?
— Сьогодні, між іншим, річниця нашого знайомства, — сказала Яна.
— Чудово,— вигукнув Сергій,— ось давай зараз поїдемо до ресторану і там відзначимо нашу річницю. Ну, вставай з ліжка і одягайся. Прошу тебе. Лариса скоро прийде. Ну, що ти справді, не любиш мене чи що?
– Люблю, – сказала Яна.
— Для чого тоді ти це робиш? — жалісно питав Сергій.
— А тому, що я нікуди не збираюся йти, Сергійку, — сказала Яна. — Невже ти досі не зрозумів, що відбувається? Я давно чекала на це і… не піду, поки все не з’ясую. Сьогодні, коханий, твоя дружина дізнається про нас. Хочеш ти того чи ні. А якщо ти так боїшся, то можеш іти.
«Вона точно поїхала головою, — подумала Лариса.»
– Ти з глузду з’їхала? – закричав Сергій. — Ти зрозумій, адже я в цій квартирі навіть не зареєстрований. Це квартира Лариси. А ти хочеш їй розповісти. Ну, розкажеш ти їй, а далі що? Де будемо жити? На твоїй орендованій квартирі? Чи з моєю мамою?
— Що означає квартира Лариси, і ти не зареєстрований? — злякано спитала Яна.
— А то й означає, — сказав Сергій.
— А чому ти мені цього раніше не казав? – здивувалася Яна.
“Сюрприз хотів зробити, — уїдливо подумала Лариса.”
– А навіщо? — щиро здивувався Сергій. — Адже ти покохала мене не заради цієї квартири.
– Ні, звичайно, – сказав Яна, – але погодься, коханий, що в наш час це…
– Ось! — радісно закричав Сергій. — А я маю план.
– Який план? – запитала Яна.
– Я все продумав, – захлинаючись від захоплення, говорив Сергій. — Ми зараз із Ларисою продаємо цю квартиру і купуємо більшу. Цю квартиру вона купила ще до шлюбу зі мною. Розумієш? А от коли ми її продамо і купимо іншу, то це вже буде зовсім інша річ. Вийде, що ми її купили разом. Розумієш?
– Розумію, – сказала Яна.
«Ти моя розумничка, — подумала Лариса. — Розуміє вона.
— От і славно, — радісно сказав Сергій. — А тепер давай, моя дівчинко, вставай з ліжка, одягайся і поїхали. Де твої колготки? Куди ти закинула їх? Що за звичка кидати колготки під ліжко?
– Ну добре Добре. Не бурчи, — сказала Яна, — переконав. Встаю. Вдягаюсь. Їдемо до ресторану.
«Тікаємо звідси, Ларисо! — промовив голос згори. — Якнайшвидше і тихіше.»
Лариса тихо повернулася до коридору, тихо взяла сумки з продуктами, тихо вийшла з квартири, тихо зачинила за собою двері та піднялася поверхом вище.
Стоячи на спільній лоджії і дивлячись униз, Лариса дочекалася, коли Сергій та Яна вийшли з під’їзду. Сергійс прийшов додому десь на початку першої ночі. Сказав дружині, що затримався на роботі.
— Це все дурниці, коханий, — сказала Лариса. — А ось мені запропонували чудову квартиру. Але грошей не вистачає. От якби ти позичив би в когось.
— Нема в кого мені позичати, — з викликом сказав Сергій.
— Ну, тоді залишимося без квартири, — сухо сказала Лариса. — І далі будемо в цій жити. За тиждень діти повернуться від бабусі. От буде славно.
— А що, не можна знайти таку квартиру, на яку нам вистачить грошей? – Запитав Сергій.
– А я не хочу іншу! – закричала у відповідь Лариса і жбурнула в Сергія свій тапок.
Все сталося так швидко, що Сергій навіть не встиг ухилитися, і тапок боляче вдарив його по носі.
– Я хочу цю, – кричала Лариса. — Тож думай, коханий. Або ми залишаємося тут або… шукай двацять тисяч.
Сергійуперше бачив свою дружину такою… сердитою. Він зрозумів, що Лариса не жартує.
«От тільки де грошей дістати? — думав Сергій. — А якщо… Яна має такі гроші. Вона й більше має. Вона сама говорила, що збирається наступного місяця однушку купувати.»
Три години. Довгі три години Сергій умовляв Яну позичити йому ці гроші. Та що там умовляв. Він благав її. На колінах повзав. Переконував її, що справа виграшна. Ну і… переконав, зрештою. Повірила Яна, що після розлучення Сергія, вона отримає набагато більше.
— Кохана, я дістав гроші, — радісно кричав Сергій.
«Пощастило тобі з Яною, – подумала Лариса. — Ви точно вартуєте одне одного.
— Ну дістав і дістав, — спокійно сказала Лариса, — чого кричати.
– Знаєш, як це було непросто! – захоплено говорив Сергій.
— Уявляю, — сказала Лариса.
– Ні, кохана, такого навіть ти уявити не можеш, – сказав Сергій, згадуючи, як він повзав біля ніг Яни і, мало не плачучи, благав її позичити йому грошей. — Щоб таке уявити, треба…
— Ну, молодець, молодець, — перебила його Лариса. — Завтра можна робити угоду.
– Я тобі там не потрібний? – запитав Сергій.
– А навіщо ти мені? – здивувалася Лариса. — Продаю свою квартиру. Все просто. А щоб купити іншу, ти мені теж не потрібний.
— От і добре, — сказав Сергій..
«Ти, голубонько, як я подивлюся, найхитріша, — думав у цей час Сергій. — Та й я не ликом шитий. Можеш скільки завгодно на себе оформляти. А тільки після розлучення половина все одно моя буде.
Лариса продала своє особисте майно – стару квартиру та купила нову, яку оформила на свою маму. Мамі вона пояснила причину такого вчинку. Дозвіл чоловіка їй не був потрібен, та й Сергій навіть не підозрював нічого і був не дуже грамотним у юридичних нюансах.
Сергій та Яна святкували свій успіх на квартирі, яку винаймала Яна, коли у двері зателефонували.
– Кого це ще принесло, – сказала Яна. — Хазяйка, мабуть. За грошима прийшла. Сиди тут, не висовуйся. Не хочу, щоб вона тебе бачила. Можеш поки телевізор подивитися.
Сергій включив телевізор.
— Добрий вечір, — сказала Лариса. – Не впізнаєте? Я Лариса. Дружина Сергія. Давно хотіла з Вами познайомитися, але все якось не виходило. А сьогодні вирішила зайти. Можна?
– Проходьте, – розгублено сказала Яна..
– Можна? — зраділа Лариса. – Ось чудово. Як добре, що Ви така проста та мила жінка. Бо я так не люблю всі ці скандали. Ділити чоловіка, що може бути гірше. З Вашого дозволу я зніму чоботи. З ранку на ногах. Ноги втомилися.
Лариса зайшла на кухню, з цікавістю роздивляючись квартиру.
— А у вас добре, — сказала Лариса.
– Вам подобається?
– Дуже подобається, – сказала Лариса.
— Може, Сергія покликати?
– А навіщо? Ну, його. Я ж до Вас прийшла, Яна! Сергій мені вже не потрібний.
– В якому сенсі.
— У тому сенсі, що він тепер ваш, — сказала Лариса. – Цілком і повністю. Я рада за Сергія. Чесне слово.
— Чого це ви раді за нього? — розгублено спитала Яна.
— Ну, як же! — вигукнула Лариса. — Адже пішовши від мене, він одружується з вами. А в наш час одружуватись у сорок років, не маючи квартири. Таке можливе лише з великого кохання.
– Як “не маючи квартири”? – здивувалася Яна. — Дозвольте. Але мені відомо, що він може претендувати на половину вашої нової квартири?
– Що? — Лариса зробила злякані очі.
— Поділитесь, — сказала Яна. — І виходить, що Сергій не такий уже невигідний наречений у свої сорок років.
— Не поділюсь, — сказала Лариса. — І нічого з Сергієм не виходить.
– Чому це? – не зрозуміла Яна. — Чому не виходить?
— Тому що свою квартиру я справді продала, — сказала Лариса. – А нову так і не купила.
– Як не купили? — злякано сказала Яна. – А Сергій сказав мені, що купили.
— Сергій такий фантазер, — сказала Лариса. — Він у дитинстві багато казкової та фантастичної літератури читав. Ну, ось його іноді й заносить у фантазіях. Ви його слухайте менше.
Лариса розкрила всі подробиці угоди. Слухаючи їх, Яна мовчки то відкривала, то затуляла рота.
Лариса подивилася на годинник.
– О-о! – сказала вона. – Мені пора. Рада була з Вами познайомитись. Яна! Сергію привіт. А всі невирішені проблеми ми вирішимо з ним під час розлучення? Ну, там щодо аліментів та іншого. Адже так? Розумію. Вам треба тепер все обміркувати. На Вас зараз стільки всього впало. Не проводьте мене.
Лариса пішла. Коли Яна увійшла до кімнати, Сергій з її обличчя зрозумів, що трапилося щось страшне.
Лариса з дітьми живе в маминій новій трьохкімнатній квартирі. Сергій виплачує аліменти двох дітей і живе з Яною у її знімній однокімнатній квартрі.
Яна чекає на дитину. Сергій намагався довести в суді, що Лариса йому щось там винна, але в нього нічого не вийшло. Занадто слабка у нього була доказова база проти Лариси. Даремно лише гроші на адвокатів витратив.