Погане ставлення чоловіка до батьків вплинуло на подальше виховання наших дітей

— Щоб діти любили тебе все життя і були за все вдячні, всього-на-всього слід не обмежувати їх ні в чому, — такі слова одного разу сказав мій чоловік Влад, батьки якого завжди були гіперопікуваними та егоїстичними людьми.

У нас дві дитини — дванадцятирічна Соня та шістнадцятирічний Артем. Так сталося, що ми з Владом працюємо та виконуємо обов’язки по господарству порівну. Отже, і внесок у виховання дітей у нас приблизно однаковий.

Але є одна проблема, яка трохи не вписується у наш демократичний тип сім’ї: абсолютно різне уявлення про правильне виховання.

З дитинства мене завжди вчили бути хорошою матір’ю: суворою, яка стоїть на своїх інтересах, але справедливою. І ось, будучи вже мамою двох дітей, я впевнено можу сказати, що це найкраща і правильна позиція.

Дивлячись на те, як інші люди дозволяють своїм малюкам самовільничати, виконують усі їхні шкідливі та погані хотілки, мені хочеться зʼявитися поруч із ними та повчити дійсно правильним речам. Однак я розумію, що сім’ї бувають різні, а тому ніколи відкрито не обговорюю подібні речі.

Влад же — повна моя протилежність у цьому плані. Завжди, коли я пояснюю Соні та Артему те, до яких наслідків можуть привести їх підліткові і зовсім, як мені здається, дурні бажання, чоловік каже мені при дітях:

— Перестань їх учити життю! — здавалося б, дивне прохання матері. — Вони самі вирішать, хочуть поводитись так, як ти їм кажеш, чи робити зовсім по-іншому.

— Але як ти можеш спокійно дозволяти їм робити все, що їм заманеться, знаючи, до чого все веде? — невдоволено вигукувала я.

— Поки що нічого страшного не сталося. І я впевнений, не станеться, — цими словами він завжди виправдовував свою впевненість у безпеці наших дітей.

І Артем із Сонею погоджувалися з ним. Завжди. Зрозуміло, адже бути на боці людини, яка повністю захищає твої інтереси — це зручно.

Якщо Соня ще прислухалася до моїх порад, намагалася догодити і мені, і собі, то Артем просто перейшов на бік батька.

Мій чоловік якось давно розповідав мені про свою сім’ю. Я пропонувала поїхати до них у день, на який випадали наші спільні вихідні. Відразу ж я отримала різку і грубу відмову. На моє запитання, чому він не хоче відвідувати їх, Влад розповів мені ту саму історію його дитинства.

У них була малозабезпечена сім’я. Влад дивився на своїх більш забезпечених ровесників і вимагав від батьків тих же подарунків, одягу, подорожей. Його батьки ніколи не купували всього цього, тим більше не сплачували подорожі кудись за кордон.

Однак, коли я розпитувала Влада про подробиці, він мені відповідав, що батьки завжди дарували на дні народження подарунки і завжди пропадали на роботі, щоб у нього була можливість їсти не тільки дешеву кашу або макарони один раз на день.

Тоді я зрозуміла таке: мій чоловік плутав турботу і увагу з великим достатком. Незважаючи на своє грошове становище, його батьки завжди намагалися зробити йому приємно і якось порадувати.

Але він вважав, що багаті батьки, але байдужіші до дитини батьки, набагато кращі, а тому заслуговують на любов і повагу.

Незважаючи на те, що грошей у нас достатньо, Влад також казав, що чудово розуміє наших дітей:

— Люба, щоб перебувати з дітьми у добрих стосунках, недостатньо лише одних грошей, і це я розумію. Але, певен, свобода вибору теж має бути. Інакше який толк від подарунків, коли ми не можемо зробити те, чого хоче сама дитина?

— Ти тільки глянь на наших дітей! Придивись, як ти їх розпестив!

— Вони виросли абсолютно нормальними, а головне — щасливими, — пояснював мені чоловік.

— До певного часу вони й почуватимуться чудово. Але уяви, що станеться із абсолютно не привченими до праці дітьми у дорослому житті? Звичайно, якщо у них все дитинство був вибір між роботою та відпочинком із веселощами, вони не відбудуться у майбутньому як люди.

Я була повністю впевнена, що говорю абсолютно зрозумілі речі, але мене не розуміли, швидше навіть відмовлялися це робити.

Неважко здогадатися, як життя моїх дітей склалося далі. Вони, як і раніше, трималися за батька, відмовлялися від моїх прохань зайнятися справою і, грубо кажучи, сиділи на нашій шиї. Якось я прямо їм сказала:

— Якщо ви продовжите байдикувати у своєму віці, всі ваші хотіння оплачуватиме лише батько.

Говорила я це з кращих спонукань, сподіваючись на розуміння, але у відповідь отримала лише образи та грубість на мою адресу.