Після розмови з мамою Олег вирішив повернутися до колишньої дружини і був готовий на що завгодно

— Я чув, що твоя колишня дружина вже третю квартиру купила, — ніби між іншим сказала Софія синові. – В одній – сама живе. Дві інші – вигідно здає.

Олег з подивом подивився на маму.

— І чи варто було від такої дружини йти? – продовжувала вона. – Не розумію.

— Від якої такої? — похмуро поцікавився Олег.

— Від успішної, синку.

— Ти ж сама не проти була, щоб ми розлучилися, мамо! – обурився Олег. — Можна навіть сказати, що ти нас розвела.

– Я?

— Це ж ти мені сказала, щоб я кидав Надію і йшов до Люби. Отже, не без твоєї допомоги!

– Розвела! — з обуренням відповіла Софія. — Скажеш також. Вона тебе з іншого застукала. З Інною, здається?

— З Інною, — підтвердив Олег.

— Ну, ось вона і пішла. І Люба тут взагалі ні до чого. А мене тоді взагалі у квартирі не було, коли ти Інну сюди привів. — Софія тяжко зітхнула. — Втім, чого гріха таїти, я теж зі свого боку постаралася, щоб вас з Надією посварити. Доклала, можна сказати, свою руку до вашого розставання. Зробила все від себе залежне. Але мене можна збагнути. Люба мені подобалася більше. Тому що в неї і квартира на той момент була більшою, і заробляла вона в рази більше, ніж Надія.

– Ось бачиш!

— А що, бачиш? Була неправа. Визнаю. Хто ж знав, що Надія така ділова і за три роки обжене Любу? Між іншим, Надія досі незаміжня. Тяжко, мабуть. Адже третій рік уже пішов, як ви розлучилися.

— Чого це їй тяжко?

— А гадаєш, легко одній квартири без мужика подобово здавати? Це не так просто, як тобі здається.

— А з чоловіком квартири здавати, гадаєш, легше було б?

— Знаємо, легше. Удвох, синку, все легше. Вона б прибиранням займалася, мешканців заселяла. Постільну білизну міняла.

— А чоловік би що робив?

— А все інше, синку.

— Гроші перераховував?

— У тому числі. А як ти хотів? Думаєш, працювати з грошима – це просто?

– Не просто, – сумно погодився Олег.

– Про що мова. А твоя Люба за ці три роки чого досягла?

– Нічого.

— Саме так, що нічого. Квартира у вас та сама, та й зарплата її не зростає.

– І що ти пропонуєш, мамо?

— Кидай свою Любу, поки не пізно, і якнайшвидше повертайся до Надії, ось що я пропоную! — впевнено відповіла Софія.

– Та я, власне, не проти, – відповів Олег. – Я хоч зараз. Тим більше, що Люба мені вже набридла. Вже майже три роки з нею, а все на одному місці тупцюємо. Крім того, вона мене постійно змушує на роботу влаштовуватися.

— Тебе на роботу?

— Ну, а кого?

– Неподобство. Їй, що грошей мало, які вона заробляє?

– Виходить, що мало.

— Ось звідки, синку, скажи мені, чи беруться такі жінки, яким все мало? Звідки? Ти можеш відповісти? І їм скільки не плати зарплату, їм все мало, мало, мало. Може, ти скажеш, звідки такі беруться?

— Я, мамо, якщо чесно, гадки не маю, звідки беруться такі жінки.

— Отож і давай. Ноги до рук, і вперед. До Надії. Поки хтось інший тебе не випередив.

– Що, прямо сьогодні, чи що?

– А чого тягнути?

— А що я скажу Любі? Чому пішов?

— Любі скажеш, що покохав іншу.

– А Наді що?

— А Наді скажеш, що прийшов довідатися, як в неї справи. Чи не потрібна їй якась допомога? Адже одна вона. І ти, що повернутися до колишньої дружини, маєш бути готовий на що завгодно. Розумієш?

— Це я розумію. Щодо того, щоб поцікавитися, чи не потрібна допомога це можна. І я готовий на будь-що. А раптом вона не відмовиться?

– І що, що не відмовиться?

— І змусить щось робити!

– А ти зроби. Допоможи самотній жінці. Вияви себе. Покажи, що ти ще на щось придатний.

— А якщо вона попросить пакет зі сміттям винести чи посуд помити?

— Щодо посуду — то я сумніваюся. А пакет винеси і жінці приємне зробиш. Вона побачить, що ти змінився на краще, і простить тебе.

— Думаєш, вибачить?

— Після того, як ти пакет зі сміттям винесеш? Навіть не сумнівайся. Пробачить, як мила. До речі, коли пакет забиратимеш, ти їй як би між іншим ще раз про свої почуття скажи. Нагадай. Щоб вона зв’язала одне з одним. Розумієш?

— Про почуття, кажеш?

– Про почуття. Тільки дуже тебе прошу, синку, переконливіше.

— Можна й переконливіше.

— Щоб вона зрозуміла, що ще не остигли твої почуття до неї. Розумієш?

— Що не охолонули, це можна, справа нехитра. А щодо Люби, якщо спитає, що відповісти?

– Щодо Люби скажеш, що це була твоя найбільша помилка в житті і що ви розлучилися. І більше ніякої Люби у твоєму житті немає.

— Помилка, кажеш?

— Ну, так. По молодості. З ким немає. А зараз ти подорослішав і зрозумів, що все життя любив лише її.

– Кого?

– Що кого?

— Кого я все життя любив?

— Синку, ти мене лякаєш. Надію, зрозуміло. Кого ж ще.

– А-а.

— Це ж вона має вже три квартири, дві з яких вона успішно здає подобово.

— Ну, так. У неї квартири.

— Це ж її пакет зі сміттям ти виносити зібрався.

– Справді.

— Ти тільки уяви, які вона гроші гребе. І все одна. Все собі! А тебе, кохаючого її, поряд немає.

— Таке навіть уявляти страшно, мамо.

– Привіт їй від мене передавай.

– Думаєш, треба? Вона ж тебе не так, щоб дуже любить.

— Тому й передаси вітання, якщо не дуже любить. Скажеш, що я теж змінилася на краще.

— А ти з чого краще стала, мамо?

— А ось прожила три роки з іншою невісткою і зрозуміла, що помилялася на її рахунок. Готова вибачатися.

– Стількислів, мамо! – Вигукнув Олег. — Бачить Бог, я не запам’ятаю.

— Ніхто тебе не примушує запам’ятовувати все дослівно. Говори лише головне. Суть! Розумієш?

— Сказати, як ти, мені не вдасться. Я так гарно не зумію.

— От і добре, що не вмієш гарно сказати, синку. Нинішні жінки гарним словам уже не вірять.

– Чого це?

— Гарні слова їх лякають. Зараз набагато вірніше говорити сухо, але по суті.

– Від серця?

— Ні, синку. Серце тут ні до чого. Тут треба по-іншому. Що на думці, те й кажи.

— Що на думці — це можна.

У цей час Олегу зателефонувала Люба. Він запитливо глянув на маму і показав, хто дзвонить. Софія дозволила синові відповісти на дзвінок, але попросила включити на гучний зв’язок. Олег так і вчинив.

– Ти де? – запитала Люба, почувши голос чоловіка.

– До мами в гості заїхав, – відповів Олег.

– Що робите?

— Обідаємо та розмовляємо.

– Ти на роботу влаштувався?

– Ще ні.

– Чому? Ти ж обіцяв, що сьогодні влаштуєшся.

— Та мама не дуже добре відчула себе, — відповів Олег. — Довелося замість влаштування на роботу до неї їхати.

— Зрозуміло, — сумно промовила Люба. — Ну гаразд! Якщо мама погано почувається, тоді нічого не поробиш.

— Ось мамі стане краще, і я обов’язково влаштуюся на роботу.

— Ти третій рік мені вже обіцяєш, Олег. Але в тебе одне, те інше. Вічно тобі щось заважає. Зараз ось здоров’я мами, що похитнулося.

— Здоров’я матері — це не щось, Люба.

— Та я зрозуміла, зрозуміла. Гаразд, проїхали. Цікаво, а що ти наступного разу вигадаєш?

– Ти мені не віриш?

– Та вірю я, вірю! — мало не плачу відповіла Люба. — Скажи Софії Львівні, що я бажаю їй швидкого одужання.

«Не дочекаєшся, — сердито прошепотіла Софія, — я всіх вас переживу».

– У тебе все? – запитав Олег.

– Все, – відповіла Люба. – Хоча ні. Чув новину?

– Новину?

— Надія, твоя дружина колишня, сьогодні четверту квартиру купила, — повідомила Люба. — І знову в центрі, поряд із метро.

Олег подивився на Софію. Та зробила великі очі, похитала головою та розвела руками.

Олег зрозумів це як сигнал до дії.

— Я тебе більше не люблю, Люба, — закричав він, — і до тебе більше не повернуся. Між нами все закінчено. На розлучення подавай сама. А мені набридло щоразу перед тобою звітувати, коли я на роботу влаштуюся. Зрозуміла?

Сказавши це, Олег одразу вимкнув телефон. Чути, що скаже Люба, він не хотів. Але коли він побачив погляд матері на собі, йому стало страшно.

— Я зробив щось не так, мамо? — злякано спитав Олег. – Все, як ти навчала. Не красиво, але по суті. Що було на думці, те й ніс.

— Гаразд, — відповіла Софія. — Що зроблено, те зроблено. У всякому разі, у тебе тепер немає зворотньої дороги. Їдь до Надії.

І вже за десять хвилин Олег вийшов із під’їзду і одразу зателефонував Надії.

– Треба зустрітися, – сказав він. — Хочу дещо тобі повідомити. Приємне. А ось приїду, дізнаєшся.

За сорок хвилин Олег увійшов до квартири колишньої дружини.

– Що хотів? – запитала Надія.

Олег своїми словами пояснив, що за той час, що вони не бачилися, він змінився на краще, що Любу покинув, що любить тепер тільки Надію і любить ще більше, ніж раніше, і що заради неї готовий на все. Олег ще багато чого наговорив, не намагаючись при цьому говорити красиво, а ось що було на умі, те й викладав.

Зі сказаного колишнім чоловіком Надія зрозуміла, що за той час, що вони не бачилися, Олег ще більше перестав дружити з розумом.

«Ти й раніше розумом не особливо блищав, — думала вона, коли Олег вимовляв свою негарну мову від розуму, — але тепер, судячи з усього, справи твої зовсім погані. Потрібно бути з тобою обережніше. А то чого доброго ти тут мені щось влаштуєш таке собі, а тобі після цього нічого не буде. А мені ще й дорікнуть. Запитають, навіщо довела його до такого? Хто тебе знає, може, у тебе вже є довідка. У всякому разі, судячи з тієї нісенітниці, що ти зараз мелеш, вона в тебе точно має бути».

— Я зрозуміла, — впевнено промовила Надія, коли всі слова Олегом були сказані, а до сказаного додати більше нічого. – Все зрозуміла.

— Головне, Надю, я хочу, щоб ти знала, що з Любою ми розлучилися назавжди і дороги назад у мене вже немає, але я готовий заради тебе на що завгодно, — сказав Олег. — Чи пакет винести зі сміттям, чи посуд помити. Що завгодно.

— Вірю, — відповіла Надя. – Вірю. Ось, давай, зі сміттєвого пакета і почнемо.

– Давай, – охоче погодився Олег.

Надя сходила на кухню і принесла колишньому чоловікові пакет зі сміттям. Зазирнувши в пакет, Олег із невдоволенням помітив, що він наполовину порожній.

— Я ж не знала, що ти готовий заради мене на все, Олеже, — відповіла Надя. — Але я обіцяю, що до наступного твого приходу пакет буде повним.

— До наступного? – здивувався Олег. — А хіба ти зараз не залишиш мене в себе?

— Зараз, Олеже, тобі залишитися в мене ніяк не вийде.

– Чому?

– Як чому? Тому що спочатку мені потрібно перевірити твої почуття.

— А що їх перевіряти?

— Наскільки вони сильні.

– Вони сильні.

– Вірю. Але хочу переконатись. А для цього потрібен час.

– А-а. І довго ти збираєшся перевіряти?

— Поки що не знаю.

— А хто знає, Надя?

— Ти кудись поспішаєш?

– Я ні. Але тобі, мабуть, одній непросто з квартирами?

— То ти про мене турбуєшся?

— Ну а про когось мені ще турбуватися. У мене тепер, крім тебе, іншої надії немає.

– Тепер я все зрозуміла, Олег. Скажи чесно, тобі тобі твоя мама порадила до мене повернутися?

Олег замислився над тим, що відповісти. Слова матері уривками спливали в його розумі.

— Вона теж приклала до цього руку, — нарешті сказав він, коли згадав щось слушне за змістом. — До речі, добре, що нагадала. Мама передає тобі привіт. Вона, як і я, також змінилася.

– Хто б сумнівався.

— На краще! – багатозначно додав Олег.

– Я так і зрозуміла. Ми зробимо ось що. Ти зараз цей пакет зі сміттям винесеш і прийдеш до мене.

– Завтра? — з надією в голосі поспішив запитати Олег.

– Чому завтра? – Здивувалася Надія. – Ні, Олег. До завтра я не встигну назбирати ще повний пакет. А змушувати тебе приїжджати заради половини мені незручно. Я й зараз почуваюся незручно. Ти приїдеш до мене за тиждень.

– Це довго.

— Натомість пакет буде повним. Ну сам посудь, Олег, навіщо тобі приїжджати, якщо пакет неповний? Тільки даремно свій дорогоцінний час витрачатимеш. Можна подумати, тобі більше зайнятися нема чим. Ти ж зараз, напевно, ніде не працюєш?

– Ніде. І не збираюсь. Я вирішив, що краще замість того, щоб працювати, я стану тобі допомагати з квартирами.

– Дуже добре. Мені якраз твоєї допомоги й не вистачало. А поки що ти відпочивай і набирайся сил. Бо коли ти почнеш мені допомагати, у тебе вже вільного часу не буде.

— У такому разі, напевно, ти маєш рацію, що я приїжджатиму до тебе за пакетом лише раз на тиждень.

І вже за годину Олег приїхав до мами та повідомив, що Надія згодна, щоб він повернувся, але їй треба перевірити його почуття.

— Ти вже дивися, синку,— сказала Софія,— старайся. Роби все, що вимагатиме від тебе Надія. Не лінуйся. А коли станеш її чоловіком, тоді й відіграєшся за все.

Олег обіцяв мамі, що намагатиметься. А ще йому дуже сподобалися її слова щодо того, що коли він стане чоловіком, Надія відповість за все.

А через два місяці повний пакет зі сміттям Олегу всунув якийсь суворий вигляд похмурий мужик, який представився чоловіком Надії, і пообіцяв Олегу, що спустить того зі сходів, якщо ще раз тут побачить.

— І не здумай розкидати сміття десь в іншому місці, — попередив суворий і похмурий мужик, — я за тобою в віконце спостерігатиму. Не побачу біля сміттєвих контейнерів, нарікай на себе. Адреса твоя мені відома.

Олег жалібно посміхнувся і пішки пішов униз.

Викинувши пакет у контейнер для сміття, Олег подивився на вікна квартири Надії. Побачив у одному з них суворого мужика. Чоловік погрозив Олегу серйозним кулаком.

– Сам дурень! — посміхаючись, тихо промовив Олег. — Невже ти всерйоз повірив, що я злякався тебе?

Більше сказати Олегові не було чого, і він неквапом пішов у бік метро. А вже в метро, ​​коли увійшов у переповнений вагон, він дав волю своїм почуттям. Навколо було багато людей, але Олег не приховував своїх сліз.

Він навіть розповів іншим пасажирам про свою трагічну ситуацію. При цьому він не намагався гарно говорити. А просто повідомляв все підряд, що на той момент було в нього в голові. З чого пасажирам стало ясно, що Олега обдурила та, яку він любив і заради якої був готовий на все.

Пасажири, звичайно, співчували Олегу. А одна жаліслива бабуся навіть поступилася Олегу своїм місцем. Приїхавши додому, Олег розповів мамі. Софія намагалася помирити сина з Любою, але їй не вдалося. А через місяць після розлучення з Любою Олег дізнався від своєї мами, що тепер уже Люба купила другу квартиру, яку тепер здає подобово. І щоб повернутися до колишньої дружини, Олег знову був готовий будь-що.