Після розлучення чоловік показав своє справжнє нутро

Вісім років прожила у шлюбі з чоловіком, думала, що він нормальна людина, а під час розлучення вся гнилизна з нього полізла. Тепер навіть бридко, що стільки років була з ним поруч, але добре, що таки відбулася.

З Льошею ми рік зустрічалися, перш ніж одружитися. Разом ми були дев’ять років. За цей час у сім’ї, звичайно, траплялося різне. І сварилися, і мирилися, і добрі були моменти, і погані. Але я вважала, що життя у нас нормальне, всі так живуть. Батьки мої теж так жили, але вже майже сорок років у шлюбі, все в них добре.

У нас теж є дитина – син Ярослав, йому зараз шість років. На час розлучення було п’ять. Сином чоловік особливо не займався, відмовляючись тим, що дитина поки маленька, обіцяв, що ось син підросте, вже тоді він буде з ним проводити час.

По допомогу допомоги особливо не було. Максимум посуд помиє та сміття викине. Його мама виховала так, що це жіночі справи, чоловік їх робити не повинен.

Свекруха це окрема пісня. Слава Богу, що живе вона в іншому місті, і приїжджала три рази на рік. Мені й так її приїздів вистачало вище за дах. Начебто з чоловіком налагодимо побут, про все з ним домовимося, а тут приїжджає його мама зі своїми дідівськими настановами, і в нас знову в сім’ї скандал на скандалі.

Найбільше мене дратували розмови свекрухи про здобувача та хранительку вогнища. Здобувачем у нашій сім’ї здебільшого була я, моя зарплата набагато вища, ніж у чоловіка. Тому ще незрозуміло, хто має оберігати сімейне вогнище, а хто добувати мамонта.

А останній рік у чоловіка із роботою взагалі ніяк. У пaндемію їхня фірма начебто втрималася на плаву, ми видихнули, що найважчий етап позаду, але помилилися. Корабель пішов на дно, всіх співробітників попросили на вихід. Чоловік почав шукати нову роботу.

Але то грошей мало платять, то їздити далеко, то йому досвіду не вистачає, то якийсь сумнівний роботодавець. Загалом чоловік перебирав вакансії, а я терпляче тягла сім’ю в дві зміни. Спочатку на роботі, а потім забирала дитину з садка і бігла на другу зміну додому. Чоловікові ніколи займатися домашніми справами, він роботу шукає, резюме розсилає і на співбесіди ходить.

Але за рік чомусь не знайшлося жодного місця, де він хотів і міг би працювати. Допомоги по дому теж ніякої. Природно, мене такий стан речей не влаштовував. Почалися сварки, лайка, його психі з гриманням дверима та ночівлями у друзів. Давались останні-преостанні шанси, але чоловік ними не скористався.

Зрештою я вирішила, що з мене вистачить, зібрала його речі, виставила зі своєї квартири, яку мені віддали батьки ще до весілля, і подала на розлучення. Чоловік кілька разів ходив миритися, але я так втомилася, що вже не вірила його словам, обіцянкам, запевненням.

Нас розвели, але й досі колишній все ніяк не заспокоїться і ллє на мене помиї, разом зі своєю мамою. Те, як вони мене ославили перед усією своєю рідною, це дрібниці, мені ті люди байдужі. Але він наговорив моїм батькам, розповідав якісь небилиці та гидоти, а вони в мене вже люди у віці і їм такі нерви ні до чого.

До того ж, поки мене не було вдома, він своїм ключем відчинив двері і виніс ноутбук, мою шубу, мікрохвильову піч і золото. Чеків, звичайно ж, ні на що ні, тому до поліції було звертатися безглуздо, нічого не доведеш. Але вчинок показовий, я вважаю. Сама винна, треба було відразу замки міняти, хоча я й не підозрювала, що він може так зробити.

Але найбільший сюрприз був у тому, що на суді з аліментів чоловік заявив, що вимагає провести тест на батьківство, бо не вірить, що це його син. Від тесту я звичайно ж відмовилася, сказала, що так, батько не він чим сильно здивувала і колишнього, і його маму. Нехай це була брехня, але їхні обличчя в той момент того варті.

За підсумками суду чоловіка викреслили із свідоцтва про народження дитини, а я стала повністю вільна. Почитала історії, де такі ось “батьки” потім не дають з’їздити кудись із дитиною, вічно погрожують та контролюють. А тут все саме прийшло до рук, колишній наостанок зробив розкішний подарунок.

Але сам колишній та його мама знають точно, що син від чоловіка, бо він його копія. Але я не хочу, щоб ці люди з ним бачилися, а тепер маю повне на це право, за документами вони ніхто. Самі себе перехитрили. Ані допомоги від них мені не треба, ані аліментів.