Ось така підступна виявилася Аліса. Зустрілася з колишнім чоловіком подивилася яке у нього і в неї життя і чаша терезів переважила на його корист. Веселощі, гулянки з Ігорем це добре, але їсти хочеться щодня

«Може, ще поспати? — подумав Ігор і подивився на годинник. — Коли спиш, начебто не так їсти хочеться».

Була вже друга година дня. Він заплющив очі і спробував знову заснути. Не вийшло.

— Їсти хочеться, — сказав Ігор і штовхнув дружину.

— Ще як хочеться, — прокинувшись, відповіла Аліса.

— Зараз би до їдальні сходити, — замріяно промовив Ігор. — Сосиски із пюрешкою взяти, супчик. Компотик із плюшкою.

– В їдальню?! — обурено вигукнула Аліса. – На які шиші? Ми вчора останні гроші прогуляли. А до зарплати ще тиждень. Забудь!

— Ось пам’ятаю давно, коли ще зі своєю колишньою не розлучився, — замріяно промовив Ігор, дивлячись у стелю, — так вона мені щонеділі святковий сніданок, обід, полудень та вечерю готувала. Добра жінка, за весь той час, що ми були з нею разом, вона мені грубого слова не сказала. А господиня яка! Ну-у, що ти, — Ігор махнув рукою і заплющив очі, — краще не згадувати.

— Ну, так і жив би зі своєю колишньою, — байдуже сказала Аліса. — Чого розлучався?

Не розплющуючи очей, Ігор важко зітхнув.

— А як було не розлучатись, коли вона мене з тобою застукала, — сказав він. — Забула, чи що?

— Нічого я не забула, — замріяно потягаючись, відповіла Аліса. – Все пам’ятаю. Щасливі були дні.

— Щасливі, — погодився Ігор.

Він підвівся з ліжка і підійшов до вікна.

– Що там? – запитала Аліса. — Знову дощ?

— Знову, будь він не ладний, — відповів Ігор, дивлячись у вікно. — Тут і так… туга зелена на душі. А ще цей дощ. А головне — їсти дуже вже хочеться. Навіть не знаю, як завтра піду на роботу.

Ігор глянув на дружину.

— Що робити, Алісо? — спитав він.

Але Аліса у відповідь тільки широко позіхнула і солодко потяглася.

— І годі лежати в ліжку, — розсердився Ігор. — Друга година вже. А ти все лежиш. Іди сніданок мені приготуй. Я їсти хочу.

— Нема з чого готувати, — спокійно й байдуже відповіла Аліса. — У холодильнику пусто. Їди купити нема на що.

— Треба в когось попросити грошей, — запропонував Ігор. – В борг.

– Не вийде.

– Чому?

— Ми й так усім довкола винні, — відповіла Аліса.

— Навіщо я розлучився, — сказав Ігор. — Жив би як зараз…

Він згадав булочки, які пекла йому колишня дружина, і йому захотілося плакати.

– Я, між іншим, теж непогано жила з колишнім чоловіком, – сказала Аліса, – поки з тобою не зустрілася. І якщо хочеш знати, він досі любить мене.

Ігор з цікавістю глянув на дружину.

– Що? – запитала Аліса. — Чого це ти так дивишся на мене?

– Кажеш, досі любить тебе? — спитав Ігор.

– Ну, любить. І що?

— То попроси грошей у свого колишнього, — запропонував Ігор. — Якщо він тебе кохає, то ніяк не відмовить.

— А давай краще ти у своїх колишніх грошей попросиш! – відповіла Аліса. — Вона в тебе, ти казав, добра. Теж не відмовить.

— Зробимо так, — сказав Ігор, — я попрошу в своєї, а ти — в свого.

Алісі пропозиція чоловіка сподобалася.

— Скільки будемо просити? – уточнила Аліса.

— Так це… — Ігор замислився. – Скільки не шкода. Адже нам тільки до получки дожити.

— Скільки не шкода — мало, — впевнено сказала Аліса.

— А скільки просити? — здивовано промовив Ігор.

– Тисяч десь чотириста, – впевнено відповіла Аліса.

– Ух ти! — Ігор захоплено дивився на дружину.

— А чого дрібнитись? Якщо він мене любить, а в тебе вона добра.

— Воно, звісно, ​​так. Та ось тільки… А у твого є такі гроші?

– Є, – впевнено відповіла Аліса.

– А він дасть?

— Дивлячись під що проситиму. Якщо скажу, що повернуся до нього, тоді він точно дасть.

— То чого ж ти чекаєш? — вигукнув Ігор, думаючи про те, що незабаром може опинитися в їдальні і взяти порцію сосисок із пюрешкою. — Дзвони швидше. Дуже вже їсти хочеться.

— Тільки, коли я говоритиму з ним, ти не дивуйся, — попередила Аліса.

— Не дивуватися? Чому?

— А нічому не дивуйся. Вважай, що так треба.

– Добре. Нічому не дивуватимуся. Тільки дзвони швидше.

Аліса зателефонувала колишньому чоловікові. Вона повідомила йому, що кається у скоєному і розуміє, як була не права. Зізналася йому в коханні. Сказала, що хоче все повернути назад. Ігора обізвала нікчемою. Сказала, що потрапила у дуже тяжке становище, і їй терміново потрібні гроші.

— Багато грошей потрібно? – поцікавився колишній чоловік.

– Ні, – відповіла Аліса. — Усього чотириста тисяч.

— Ну, якщо тільки чотириста, — відповів колишній.

— Так-так, — поспішила запевнити колишнього Аліса.

— І ти справді мене любиш, каєшся і хочеш все повернути назад…

— Хочу, дуже хочу, — знову поспішила сказати Аліса.

— Тоді я чекаю на тебе, — відповів колишній. — Приїжджай по гроші.

Він вимкнув телефон. Аліса подивилася на чоловіка.

– Клас! — захоплено промовив Ігор. – Я теж так хочу!

— Дзвони своїй, — сказала Аліса. — І кажи приблизно те саме.

— А якщо щось додам? Від себе.

— Додай, що хочеш, — відповіла Аліса. — Аби вона грошей тільки дала.

І тепер Ігор зателефонував колишній дружині. Теж сказав, що кається у скоєному і розуміє, як не мав рації. І теж освідчився їй і сказав, що хоче все повернути назад. Алісу обізвав брехливою, хитрою інтриганкою.

А наприкінці розмови повідомив, що опинився у скрутному становищі, і йому терміново потрібна допомога. І допомогти йому, крім неї, нема кому. Тому що, як з’ясувалося, поряд не виявилося жодного справжнього друга.

— Мене всі зрадили, — сказав наприкінці Ігор. — Віриш?

– Вірю, – відповіла колишня.

– Допоможеш?

– Допоможу.

— Чотириста тисяч, або десятка у валюті.

— Приїжджай, — відповіла колишня. — Адресу не забув?

— Як можна, — відповів Ігор. — Не забувається таке. Ніколи.

Ігор вимкнув телефон і глянув на дружину.

– Вийшло! – сказав він.

— Ми тепер можемо спокійно два роки ніде не працювати, — сказала Аліса.

– Два! — вигукнув Ігор. — Скажеш тоже. А три – не хочеш! Ми квартиру цю за десятку винаймаємо. Ось і множи.

– Я тебе обожнюю, – сказала Аліса.

— І я тебе, — відповів Ігор. – Теж! Люблю!

– Тепер за грошима, – сказала Аліса.

— За грошима, — відповів Ігор. — Зустрічаємось удома?

– Вдома!

Минуло три години. Ігор уже був удома, чекав на Алісу і згадував, як безчесно з ним вчинила колишня дружина. Грошей вона йому не дала. І взагалі… У квартирі, куди приїхав Ігор по гроші, жили зовсім сторонні люди. Ігор, звичайно ж, одразу подзвонив колишній.

– Як це розуміти?! – кричав він у телефон. – Хто ці люди?

— Вони винаймають цю квартиру, — відповіла колишня.

— Допустимо. Але де мої гроші?

— Ти що, всерйоз сподівався, що я тобі грошей дам? — здивовано відповіла колишня. – Дивний ти, Ігоре.

– Чому дивний?

— Жартів бо не розумієш, — відповіла колишня і вимкнула телефон.

І тепер Ігор сидів на кухні і чекав на дружину. А її все не було. І тоді Ігор не витримав і сам подзвонив їй.

— А ти не чекай на мене, — відповіла Аліса.

– Чому?

— Ти знаєш, я подумала, все добре зважила і вирішила залишитися з колишнім.

Ігор більше нічого не встиг сказати, бо, сказавши, що хотіла, Аліса одразу ж вимкнула телефон.

Протягом двох годин Ігор додзвонювався до Аліси.

– А ти теж повертайся до колишньої, – відповіла Аліса. – Вона добра. І кохає тебе. Все пробачила і навіть гроші дала. Повертайся до неї, Ігоре, кращої за неї ти все одно не знайдеш. А про мене забудь.

Ігор хотів сказати, що нічого подібного, його колишня ніяка не добра, немає жодного мільйона, а тим більше немає жодного кохання. А за три дні платити за квартиру. А ще, що він дуже хоче їсти.

Багато чого хотів сказати Ігор. Але не встиг. Тому що, сказавши що хотіла, Аліса знову одразу ж вимкнула телефон. Таку вже мала звичку. А за кілька днів вона надіслала повідомлення, що подала на розлучення.