Ось чому скромним та вихованим інколи бути шкідливо для самого себе
В одному кафе кухар невдало посмажив стейк. І досвідчений офіціант сказав юному офіціанту: “Ти цей стейк подай он тому старому. Інтелігентний старий, він скандалити не буде. Ми йому завжди подаємо таке. Не викидати ж. А цьому здоровому мужику подай хороший. Цей може заскандалити!”.
Все вірно. Інтелігентному та вихованому подають те, що найгірше. Він з’їсть. А якщо не з’їсть, то просто відсуне тарілку і скаже “дякую”, як у дитинстві навчили. І на глумливе запитання: “Вам сподобалося блюдо?”, відповість, як навчили: “Дякую, все було дуже смачно!”.
Це давно відмічено. Незручності для скромних і вихованих. Тому що вони не обурюватимуться. А тим, хто кричить, вимагає і виявляє незадоволення, – подають найкраще. Поступаються. Швидше обслуговують. І просять скромну людину віддати нижню полицю тому, хто вимагає і підвищує голос.
Потрібно відстоювати свої права. Кричати не треба. Лаятися не треба. Це забере у вихованої людини всю енергію. Це суперечить її природі. А треба скромно, але наполегливо вимагати своє. Тихим голосом, але наполегливо. Не поступатись, якщо немає підстав для поступок. Якщо порушується справедливість.
І вдавати, що ви не помітили обману, підміни, поневіряння, не треба. Це вважатимуть дурістю та слабкістю, а не скромною делікатністю.
Отоді почнуть поважати. Хвалити перестануть. Але й страви, що підгоріли, теж перестануть подавати. І штовхати перестануть. І забирати. І недоплачувати…
Толку в похвалах, якщо вам подають підгорілі стейки за ваші ж гроші? Чи взагалі нічого не подають? І ходити в кафе, де вас годують тим, що іншим не сміють подати, також не треба. За скромність та вихованість часто хвалять, щоб згодовувати погане. І не платити за роботу. І без цих похвал можна обійтись. А без поваги – ніяк не можна.
У цьому вся справа. Не в нижній полиці, не в стейку, не в оплаті – це важливо, звичайно. Але вся справа у повазі. А тих, хто вдає, що не помітив поганого, не поважають. Навіть якщо посміхаються, подаючи зіпсоване та несмачне…