Олена дізналась, що чоловік її чоловік завів роман з дружиною свого друга. Вона зателефонувала другу і все розповіла. Разом вони придумали, як провчити своїх благовірних

Середа. Дев’ята ранку. Микола відчинив двері квартири.

– Проходь, Інна! – впевнено сказав він. – Проходь, не бійся. Вдома немає нікого.

Інна нерішуче увійшла до квартири. Микола зачинив двері.

— Ну що ти як нежива? – весело сказав він. — Почуйся, як удома.

Інна жалібно посміхнулася.

– А твоя дружина точно не повернеться? — спитала вона.

– Вона на роботі, – спокійно відповів Микола. — Це ж у мене по середах вихідний. А у неї вихідні, як і у всіх. Так що за це не хвилюйся.

Дружина Миколи Олена тим часом була у вітальні та все чула. Так сталося, що вчора ввечері вона забула сказати чоловікові, що вмовила начальство дати їй один вихідний. Не навмисне забула, а просто втомилася за день, вимоталася, ну і… вилетіло з голови. А згадала вона про це тільки вранці, коли вже на роботу в метро їхала.

«Куди ж це я зібралася? — подумала Олена, — адже я тепер теж по середах відпочиваю».

Олені відразу стало так добре. Навіть тиснява в метро більше не псувала їй настрій.

– Сюрприз! – радісно закричала Олена, увійшовши до квартири. – Коля! Ти де!

А у відповідь тиша. Тому що Микола тим часом пішов зустрічати Інну.

«Дивно! – Подумала Олена, обійшовши всю квартиру. — А де Коля?

І тільки вона взяла телефон у руки, щоб йому зателефонувати, як двері квартири відчинилися. І Олена почула голос чоловіка, який пропонує Інні пройти, нічого не боятися і почуватися як удома. Бо вдома нікого, окрім них, немає.

За голосом, Олена відразу зрозуміла, що Інна це дружина Павла, друга Миколи.

«Весело, – подумала Олена, тихо опускаючись у крісло. — Це ось, значить, які у нього вихідні в середу!»

Інна та Микола одразу пішли до спальні, а Олена тихо вийшла з квартири, зателефонувала Павлові і все йому розповіла. Павло запропонував не гарячкувати, зустрітись і все обговорити.

— Я відчував, що вона когось має, — сказав Павло. — Але й не міг подумати, що це Микола.

– Що робити будемо? – запитала Олена.

— Ти зможеш його пробачити?

– Ні.

– І я ні. Значить, розлучатимемося.

— Але як їх із квартир вигнати? – запитала Олена. — Вони хоч і не зареєстровані, але швидше за все без скандалу не підуть. І перш ніж назавжди покинуть нас, неабияк зіпсують нерви.

— Це точно, — погодився Павло. — Так просто нам їх із квартир не вигнати. Але у мене є одна ідея.

Павло розповів про свій план дій.

– Все ясно? — спитав він.

– Ясно! – відповіла Олена. – Я згодна.

Увечері за вечерею між Оленою та Миколою відбулася розмова.

– Уявляєш, Колю, – сказала Олена, – мені зараз зателефонувала Інна і сказала, що вона вигнала чоловіка з дому.

Микола мало не подавився пельменем, почувши таке.

— Вигнала Павла? — тихо перепитав він після того, як Олена з великою силою кілька разів ударила його по спині, і він перестав кашляти.

– Ага! – байдуже відповіла Олена. — сказала, що кохає когось іншого.

– Кого?

– Гадки не маю. Когось.

— Як Інна могла Павла вигнати? Хіба квартира, де вони живуть, належить їй?

— Звісно, ​​що їй. А ти не знав? Павла там навіть не зареєстровано.

— Точно їй? Ти впевнена? Ти нічого не плутаєш? Тому що я був певен, що це Павла квартира.

— Що я плутаю? Інна сама так сказала. А інакше, як би вона його вигнала? Сам подумай.

— А справді! — захоплено відповів Микола. — Інакше й не вигнала б. Це її трикімнатна квартира? Біля метро! В центрі!

– А ти сумніваєшся?

— Ні, але… Я зараз Павлові подзвоню. Все-таки він мій друг. З’ясую, як у нього справи. Чи не потрібна йому допомога.

— Подзвони, — сказала Олена.

У цей час Олені теж хтось зателефонував. То була  Інна. Вона хотіла від самої Олени почути, що чоловік її вигнав із квартири. Олена вийшла з кухні, щоб спокійно поговорити.

— Хіба це не твоя квартира? – зацікавилася Інна.

— Ця квартира дісталася Миколі у спадок, — впевнено відповіла Олена, — і тепер він мене вигнав звідси. Як непотрібну річ.

— Співчуваю, — сказала Інна.

Олена повернулася на кухню.

— Ага! – замислено сказала Олена. — Пощастить мужику..

– Якому мужику? — не зрозумів Микола, котрий теж з’ясував у Павла все, що хотів. — Якого вона кохає?

– Не обов’язково, – відповіла Олена. — Любити можна одного, а вийти за іншого заміж. Пощастить тому, за ким вона одружиться.

— То вона може й вийде за того, кого любить? Ні?

— А якщо той, кого вона по-справжньому любить, уже одружений? – розважливо сказала Олена.

— Одружений? — розсіяно перепитав Микола.

– В тому то й справа. Тоді їй знову доведеться вийти заміж не з любові. А жити з нелюбимою людиною… Це така мука. Ворогу не побажаєш. Інна каже, що зараз у такому стані, що й годину не може бути одна. Що їй обов’язково хтось потрібний. Мабуть, уже сьогодні до неї хтось прийде…

— Хто? – не зрозумів Микола.

— Ну, мабуть, той, за якого вона вийде.

«Зателефонувати до Інни? – думав Микола. – Не можна. Олена тут. Вона почує і все одразу зрозуміє».

Микола різко встав із-за столу.

– Мені треба подумати! — сказав він і вийшов із кухні.

Олена відразу зателефонувала Павлові і повідомила, що все сказала, як вони й домовлялися.

— І Інна мені вже зателефонувала з перевіркою, — сказала вона.

— Павло мені теж дзвонив.

– Я знаю.

– Я теж Інні все сказав. Вона думає, що Микола вигнав тебе зі своєї квартири і дуже злякалася, що її місце може посісти інша. Сказала мені, що мене не любить і хоче піти. До кого не сказала. Вже збирає речі. А твій як?

У цей час на кухню зайшов Микола.

– Оленоа – сказав він. — Як чесна людина, я не можу, не хочу, не буду і… Загалом. Ми розлучаємося. Я тебе не люблю. А жити без кохання… Сама розумієш.

— Але… — спробувала щось сказати Олена.

Але Микола нічого не хотів чути.

«Ще вмовить мене залишитись, — подумав він. — Ні. Залишатися з нею у двійці – це не моє. Тому що є жінка, котра любить мене по-справжньому. Яка варта мене. І яку я люблю».

— Тільки, будь ласка, без істерик, — вів далі Микола. – Тримай себе в руках. Зараз зберу свої речі та піду. Піду тихо.

Сказавши це, Микола вийшов із кухні, голосно грюкнувши дверима.

– Ти все чув? – запитала Олена

– Все! – відповів Павло.

— Думаю, що за годину він буде в тебе.

– Чекаю!

– І я чекаю!

Микола та Інна вирішили приїхати один до одного без попередження. Обидвоє боялися, що телефоном їм можуть відмовити.

«Олена? — здивовано подумала Інна, коли двері відчинилися, і перед нею постала дружина Миколи. – Чому вона ще тут?

— А я приїхала тебе підтримати, — швидко взявши себе до рук, сказала Інна.

— Дякую, але ми з Миколою помирились.

– Микола вдома?

– Його нема. Тому що я на нього ще трохи сердита. Тож він кілька днів поживе у мами. Але дякую тобі, Інночка, за підтримку. Тільки зараз нікого не хочу бачити. І мені вже легше. А ти чому з валізами?

— Думала, може, тобі чогось треба?

– Мені нічого не треба.

— Ну, якщо тобі нічого не треба, то я поїхала? – сказала Інна. – До побачення.

— До побачення, Інночка.

Приблизно така сама розмова в цей самий час відбувалася і між Павлом і Миколою.