Олексій та Микола приїхали до своєї тещі вмовляти заповіт написати. А жінка їх переграла, точніше чоловіки самі себе в пастку загнали

До Ганни Миколаївної на дачу приїхали гості. Для серйозної розмови. Погода була хороша. Обідали за великим столом на вулиці.

— Ганна Миколаївна, Ви жінка багата, незаміжня, бездітна. І родичів у вас небагато, – сказав зять Микола.

– І що?

– Як що? – підхопив зять Олексій. – Ми хвилюємось. Раптом із вами щось трапиться.

— Нічого зі мною не станеться, не переживайте.

— Ні, ми переживатимемо. Тому що ви вже в такому віці, коли потрібно серйозно задуматися про майбутнє.

— Моє майбутнє розписане на двадцять років наперед, — відповіла Ганна Миколаївна.

— Та хоч на тридцять, — по черзі почали говорити зяті.

— Адже ми не про ваше майбутнє дбаємо.

— Ваше майбутнє нас найменше цікавить.

— Воно нам більш-менш зрозуміле і нас взагалі не стосується.

— Ми говоримо про майбутнє вашого майна.

— Адже у вас у місті дві квартири? Так?

— Так, — злякано відповіла Ганна Миколаївна.

– Ось! І дача є, — теж не одна?

– Не одна, – погодилася вона. — Є ще одна.

— Крім того, рахунки в банках.

– Акції та облігації.

– Ювелірні прикраси.

— Ганна Миколаївна, невже майбутнє всього цього вас не хвилює?

— Ні, — відповіла Ганна Миколаївна. – Не хвилює.

– А даремно. Адже якщо щось з вами трапиться ми тут один з одним не знаємо просто, що зробимо. Ми ж перегриземось всі.

– Вам нас зовсім не шкода?

— Чого це ви раптом перегризетесь? — не зрозуміла Ганна Миколаївна, перелякано поглядаючи з одного зятя на іншого.

– А як же! Звісно, ​​перегриземося. Коли таке майно на коні. Та за такий куш не те що родича, а будь-кого загризти можна. А ви кажете.

— А чи не рано ви прощатися зі мною назавжди надумали? — обурилася Ганна Миколївна.

— Та до чого тут ви, Ганна Миколаївна.

— Це ми не про вас.

— Живіть, скільки хочете. Хоч ще років п’ять, Ганна Миколаївна.

— Або навіть шість.

– Хто ж проти.

— Адже ми не про це.

– А про що? — не розуміла Ганна Миколаївна.

— Про ваше майно.

— Яке й досі нікому не заповідано.

— Ганна Миколаївна! Справді.

— Що ви як маленька.

— Заповіт складіть. Ми й заспокоїмося.

Ганні Миколаївні набридла ця розмова.

– Без заповіту обійдетеся, – сказала вона. — Коли мене не стане, поділіть усе за законом.

— Закон суворий, Ганна Миколаївна.

— А ми хочемо, щоби справедливо було.

— І що, на вашу думку, справедливість? — спитала вона.

— Справедливість, Ганна Миколаївна, це якщо Ви вже зараз заповітом обмежите кількість спадкоємців.

— Бо згідно із законом, коли через п’ять чи шість років вас уже не буде, претендентів на ваше майно одразу побільшає.

— З’являться навіть такі, про які ви зараз і гадки не маєте.

— Звідки вони з’являться, якщо їх немає? — здивувалася Ганна Миколаївна.

– З’являться. Щодо цього не сумнівайтеся.

— З усіх щілин вилізуть.

— Їм окремо кожному, може, багато й не треба.

— Але всі разом вони розтягнуть усе майно. Ви розумієте тепер?

– Не зовсім.

– Та Господи, – сказав Олексій. — Що тут незрозумілого? Ірині, наприклад, одна дача та квартира.

— А Василині тоді інша дача і квартира, — додав Микола.

— Але, якщо хочете, можете зробити навпаки, — сказав Олексій.

— Тут все тільки від вас залежить, — додав Микола.

— Чого це ви так про моє майно занепокоїлися? — спитала Ганна Миколаївна. — Щось підозріло.

— А нам із Миколою взагалі нічого не треба. Нас у заповіт взагалі можете не вписувати.

— Адже ми не для себе. Про ваших племінниць турбуємось.

— Тепер ясно, — сказала Ганна Миколаїва.

— Ну, дякувати Богу, — полегшено промовив Олексій. — Виходить, напишете заповіт?

– Напишу. Обмежу кількість спадкоємців.

Ганна Миколаївна має не так й багато родичів — дві племінниці. Сестри двійнята. Ірина та Василина.
Вони рано залишилися без батьків і тому виховувалися і жили у тітки. А рік тому, коли обом виповнилося 20 років, вони одружилися. Ірина – за Олексія, а Василина – за Миколу. І щасливо мешкають тепер у чоловіків. Ніде не працюють та не навчаються.

— Правильне рішення, — впевнено сказав Олексій.

— Заповіт напишете і самі відчуєте, як стало легше дихати, — сказав Микола.

А Василина та Ірина нічого не сказали. Вони загалом під час розмови більше мовчали. Говорили їхні чоловіки. Це саме вони й вирішили вмовити тітку Ганну на заповіт.

І за тиждень Ганна Миколаївна зібрала всіх своїх родичів для оголошення заповіту.

– Отже, – урочисто сказала вона. — Перш ніж я повідомлю заповіт, хочу, щоб ви знали дещо. Справа в тому, що перед тим, як його написати, я вирішила з’ясувати: чи можна скласти заповіт з умовою?

Почуте схвилювало Олексія та Миколу, і вони відразу почали обговорювати це.

– Ні! — казали вони. — Звичайно, не можна. Які ще умови, Ганна Миколаївна? Їжаку зрозуміло, що умови у заповіті неможливі.

Недовго послухавши обурене ремствування чоловіків, Ганна Миколївна продовжила.

– Так ось, – сказала вона. — Моя воля, як з’ясувалося, може бути будь-якою, якщо не порушує закон.

— Жах який, — дивувався Олексій, — усі умови — це ж утиск прав. Хіба ні?

– Ні, не всі. Я радилася із фахівцями. Читайте Конституцію.

— Ви це зараз серйозно, Ганна Миколаївна? — спитав Микола. — Чи не хочете ви сказати, що після вашого відходу нашим дружинам не бачити вашого майна як своїх вух, якщо не будуть виконані зазначені у заповіті умови? Так чи що?

— Виходить, що так, — відповіла Ганна Миколаївна. — Заповіт зачитувати?

– Зачитуйте, – в один голос сумно погодилися Олексій та Микола.

— Умови заповіту прості, — сказала Ганна Миколаївна. – Ось текст. Потім прочитаєте. Нині я своїми словами. Щоб швидше. Отже! Одна квартира та дача – Ірині. Інша квартира і дача – Василині. Гроші та коштовності між ними порівну.

Але! За умови, що і Василина, і Ірина на момент оголошення заповіту: 1. отримають вищу освіту, 2. працюватимуть за тією спеціальністю, на яку вивчилися і 3. не будуть одружені. В іншому випадку, все дістається їхнім коханим чоловікам.

Олексій та Микола переглянулися.

— А якщо вони не здобудуть вищу освіту, але розлучаться з нами? — спитав Микола.

— Все дістається тобі та Олексію.

— А якщо в одній сімʼї так, а в іншій по-іншому?

— Тоді все майно ділиться між тим, що у розлученні, з вищою освітою, з роботою за спеціальністю. І чоловіком її сестри. Що не зрозуміло?

— А навіщо такі складнощі?

– Все просто. Якщо Василина та Ірина не люблять вас, то повинні розлучитися, здобути вищу освіту та почати працювати. А якщо люблять, то можуть обійтися без вищої освіти, без роботи. І розлучатися їм необов’язково. Правильно?

— Але якщо в сім’ї любов, яка різниця, хто успадковує майно? – запитав Олексій.

— Для мене велика, — відповіла Ганна Миколаївна. — Якщо мої племінниці справді люблять вас, я хочу, щоби спадкоємцями були ви.

А вже наступного дня Ганна Миколаївна сходила до нотаріуса та змінила заповіт. За новим заповітом все її майно в рівних частках діставалося лише Ірині та Василигі, і без будь-яких умов. Але про це вона не сказала нікому. Навіщо?

«Якщо чоловіки їх люблять, вони не образяться, — думала вона. — А якщо не люблять, то тим більше я все зробила правильно. І які можуть бути до мене претензії? Тим більше, що я можу змінювати цей заповіт скільки завгодно разів».