Олег познайомив свою майбутню дружину з мамою. Але коли виявилось, що вона обидві мають однаковий світогляд, Олег зрозумів, що влип
Олег з хвилюванням поглядав на годинник, чекаючи на повернення Марії.
«Як там все пройде? – думав він. — Раптом вони не порозуміються? Адже Марія має характер. І у мами характер. Господи, чи не поспішив я з їхнім знайомством?
Нарешті Олег почув звук дверей, що відкриваються.
– Ну? — вигукнув він, вибігаючи до передпокою. – Як все пройшло?
За день до того.
Під час сніданку Олег наважився повідомити мамі про важливу новину.
– Я скоро одружуся, мамо, – сказав він.
— Вітаю, — байдуже відповіла Софія Аркадіївна. – Тобі додати ще каші?
– Каші? – перепитав Олег. – Мамо, ти чула, що я тобі сказав?
– Чула.
– Що ти чула?
— Що ти знову одружишся. Каші додати тобі ще?
– Мамо, як ти можеш говорити про кашу, коли я хочу, щоб ти познайомилася з Машою! – сказав Олег.
– Хто така Марія?
– Моя майбутня дружина. І я хочу, щоб ви познайомились.
— Не хочу я з нею знайомитися, — примхливо відповіла Софія. – Навіщо?
– Як навіщо? – здивувався Олег. — Вона ж моя майбутня дружина.
– Третя! — нагадала Софія.
– І що?! – вигукнув Олег. — У житті таке не рідкість.
Софія Аркадіївна згадала, як п’ять років тому знайомилася з нахабною, самовпевненою, химерною ледаркою Ларисою. А через два роки з примхливою, хитрою, лінивою, боягузливою та брехливою Діаною. І з тою, і з другою Софія чесно намагалася налагодити добрі стосунки. Не вийшло. І ось тепер – Марія.
«Як я від них утомилася від усіх», — подумала Софія Аркадіївна.
— Значить, не хочеш знайомитися з нею? – запитав Олег.
— Ні,— відповіла Софія,— не хочу.
– Чому?
– Тому що. Набридло підлаштовуватися під твоїх дружин. Досить з мене. Ти все одно з нею незабаром після весілля розлучишся. Не бачу сенсу.
— А якщо не розлучуся? А якщо тепер до мене прийшло справжнє кохання? Про це не подумала?
– Подумала. Кашу ще будеш?
– Ні, мамо. Не буду. Ситий. Дякую. Наївся.
— А коли наївся, то на здоров’я та марш із-за столу, мені посуд мити треба.
– А я все одно її запрошу, – сказав Олег, підводячись з-за столу. – І завтра вона буде тут. Так і знай.
«Запрошуй, — подумала Софія. – А мене вдома не буде».
– Сьогодні додому не повернуся, – сказав Олег, виходячи з кухні. — Ночуватиму у Маші.
“Та ночуй ти де хочеш, – подумала Софія Аркадіївна, – дорослий хлопчик, тридцять років скоро”.
Під час вечері Олег наважився повідомити Марії про важливу новину.
— А я вже сказав мамі, що скоро одружуся, — радісно промовив він.
— Вітаю, — байдуже відповіла Марія. – Тобі додати ще курки?
– Курки? – перепитав Олег. — Маша, ти чула, що я тобі повідомив?
– Чула.
– Що ти чула?
— Що ти сказав своїй мамі, що знову одружишся. Курки додати тобі ще?
— Маша, як ти можеш говорити про курку, коли я хочу, щоб ти познайомилася з Софією Аркадіївною! – вигукнув Олег.
— Хто така Софія Аркадіївна?
– Мати моя. І я хочу, щоб ви познайомились.
— Не хочу я з нею знайомитися, — примхливо відповіла Марія. – Навіщо?
– Як навіщо? – здивувався Олег. — Вона ж моя мама. Твоя майбутня свекруха!
– Третя майбутня свекруха! – нагадала Маша.
– І що? У житті таке не рідкість.
Марія згадала, як п’ять років тому знайомилася з нахабною, самовпевненою, химерною ледаркою Ліліє Богданівною. А через два роки з примхливою, хитрою, боягузливою, лінивою та брехливою Жанною Юріївною. І з тим, і з іншого Марія чесно намагалася налагодити добрі стосунки. Не вийшло. І ось тепер — Софія Аркадіївна.
«Як я від них утомилася від усіх», — подумала Марія.
— Значить, не хочеш знайомитися з мамою? – запитав Олег.
– Ні, – впевнено відповіла Марія, – не хочу.
– Чому?
– Тому що. Сил більше немає підлаштовуватись під когось. Ми з тобою, може, невдовзі після весілля розлучимося. Не бачу сенсу.
— А якщо не розлучимося? Адже ми кохаємо одне одного! Про це не подумала?
– Подумала. Курку ще будеш?
– Ні. Дякую.
– На здоров’я.
— Наївся досхочу.
— Наївся, тоді марш із-за столу, посуд мити треба.
— А я все одно мамі скажу, що завтра ти приїдеш, — сказав Олег, підводячись із-за столу.
«Говори, – подумала Марія. – А я не приїду. Пошлю замість себе свою сестру. Старшу. Вона всього на два роки за мене старша і до того ж ми дуже схожі».
– Добре, – сказала Марія, – я приїду знайомитись з твоєю мамою. Але за однієї умови.
– Яка умова?
– Якщо тебе там не буде.
– Чому це?
— А ти нам заважатимеш.
— А де мені бути?
— А ти тут сиди і чекай на моє повернення.
Олег хотів заперечити, але в цей момент йому зателефонувала мама.
– Я зараз, – сказав Олег, виходячи з кухні і зачиняючи за собою двері, – слухаю тебе, мамо. Щось трапилося?
— Синку,— сказала Софія,— я згодна познайомитися з твоєю нареченою, але за однієї умови.
– Умови?
– Якщо тебе з нами не буде. Тому що ти нам заважатимеш.
«Змовилися ви, чи що, — подумав Олег, — заважатиму я їм».
– Гаразд! – сердито сказав він. – Зустрічайтеся без мене. Я згоден.
Софія Аркадіївна зважилася на зустріч, бо теж знайшла собі заміну — свою старшу сестру, на яку теж була схожа.
— Познайомся з нею замість мене,— попросила Софія,— бо я не зможу.
– Чому не зможеш? – здивувалася сестра.
– Тому що! У мене упередження. Вона, може, й добра людина, а я цього не побачу.
– Не побачиш, що хороша?
— Я ж говорю: упередження! Через попередні невістки. Я її ще не знаю, а вже не люблю. А тобі все одно, бо не маєш упереджень. Ти побачиш її такою, якою вона є.
— А як ти хочеш, щоб я розмовляла з нею?
— Зроби все можливе, щоб сподобатися, — попросила Софія Аркадіївна. — І якщо вже так станеться, що вони розлучаться, то, принаймні, я не звинувачуватиму себе в цьому.
Такі ж аргументи наводила і Марія, розмовляючи зі старшою сестрою.
– Справ на неї гарне враження, – просила Марія. – У тебе вийде.
І, звичайно, старші сестри Марії та Софії Аркадіївни з радістю погодилися справити один на одного гарне враження.
— Добрий день, Марічка, — радісно зустріла гостю сестра Софії Аркадіївни. – Проходьте. Олег розповідав про Ввс так багато всього хорошого.
— Добрий день, Софія Аркадіївна, — у тон їй відповідала сестра Марії. — І мені також багато хорошого про вас розповідав Олег.
— Ось ми й познайомились!
– Я дуже рада.
– Я теж.
Три години пролетіли непомітно. Настав час прощатися.
— Я впевнена, Марія, що цього разу ваш шлюб буде щасливим. Тьху, тьху, тьху. Зі свого боку зроблю для цього все, що в моїх силах. Ви завжди можете розраховувати на допомогу. Домовились?
— Дякую вам, Софія Аркадіївна, — відповіла старша сестра Марії. — Я завжди мріяла мати таку свекруху, як ви.
— А я таку невістку.
Жінки обійнялися. І ще хвилин десять щось обговорювали, перш ніж розлучитися.
За годину до себе додому повернулася Софія Аркадіївна.
— Як тобі моя майбутня невістка? — спитала вона сестру.
– Добра жінка.
– І це все?
— Ще ввічлива та запобіжна.
– А ще?
– А тобі мало, чи що?
— Нормально, але хотілося б детальніше.
— Освічена, дотепна, смачно готує. До речі, цей пиріг вона сама спекла. Спробуй.
– Смачно.
– Ще питання є?
— Це підозріло, — сказала Софія Аркадіївна. — В одній людині й стільки переваг. Невже немає жодних недоліків?
– Є. Один. Але дуже великий.
– Дуже великий? — перелякано перепитала Софія Аркадіївна.
– Дуже!
– Який?
Сестра на вушко прошепотіла Софії Аркадіївні секрет Марії.
— М-да, — задумливо промовила Софія Аркадіївна. – Тепер все стало на свої місця. Недолік справді великий. А з іншого боку, я від свого чоловіка це теж приховувала.
— Що робитимемо? Я обіцяла Марії, що не видам її.
— Ну, якщо обіцяла, значить, не видамо. Будемо зберігати це в таємниці.
Приблизно в той же час Марія розмовляла зі своєю старшою сестрою у неї вдома.
— Як тобі моя майбутня свекруха? – запитала Марія.
– Мудра!
– І це все?
— Гостинна, ввічлива та запобіжна.
– А ще?
– А тобі мало, чи що?
— Нормально, але хотілося б детальніше.
— Освічена, дотепна, смачно робить торти. Спробуй. Спеціально для тебе шматочок взяла.
— Це підозріло, — сказала Марія. — В одній людині й стільки переваг. Невже немає жодних недоліків?
– Є. Один. Але дуже великий.
– Дуже великий? — перелякано перепитала Марія.
– Дуже!
– Який?
— Вона приховує від своїх чоловіків, що…
Сестра на вушко прошепотіла Марії секрет Софії Аркадіївни.
– І правильно робить, – впевнено заявила Марія. — На її місці я робила б так само. Навіщо їм це знати? Не треба.
У цей час Олег з хвилюванням поглядав на годинник, чекаючи на повернення Марії.
«Як там все пройде? – думав він. — Раптом вони не порозуміються».
Нарешті він почув звук дверей, що відкриваються.
– Ну? — вигукнув він, вибігаючи до передпокою. – Як все пройшло?
– Все пройшло дуже добре, – спокійно відповіла Марія.
– Ви зустрілися?
– Зустрілися, – відповіла Марія. – Познайомились. Можеш більше не хвилюватись. У тебе чудова мама, Олеже. Про таку свекруху можна лише мріяти.
«Мріяти? – подумав Олег. – Щось тут не так. Треба зателефонувати мамі».
Марія пішла у ванну, а Олег одразу зателефонував мамі.
— Все добре, синку, — сказала Софія Аркадіївна. – У тебе чудова наречена. Саме про таку я й мріяла.
І тоді лише Олег заспокоївся.
Поговоривши з сином, Софія Аркадіївна провела сестру і замислилась.
«Якщо я не хотіла зустрічатися зі своєю майбутньою невісткою, — думала вона, — то, мабуть, і в неї теж особливого бажання бачити мене не було. Отже, замість неї сюди приходила інша. Завтра зранку зателефоную їй та запрошу в гості».
Рано-вранці Софію Андріївну розбудив дзвінок домофона.
– Хто там? — спитала вона.
– Марія. Невістка ваша майбутня, – відповіла Марія. — Знайомитись прийшла.
Софія Аркадіївна відчинила двері.
— Добрий день, Марічка, — радісно зустріла вона гостю. — Як добре, що ви прийшли.
— Добрий день, Софія Аркадіївна, — радісно відповіла Марія. — Я так багато хорошого почула про вас, що просто не могла не прийти познайомитися.
– Я теж про вас почула багато хорошого. Збиралася навіть дзвонити до вас.
— Я так і подумала, що ви про все здогадаєтеся, і вирішила не чекати на ваш дзвінок.
– І вірно.
А за годину до мами заїхав Олег.
– Вчуся робити торти, – не моргнувши оком, спокійно відповіла Марія.
— Вчиться, — впевнено підтвердила Софія Аркадіївна. — А заразом учить мене пироги пекти.
– Ну-ну, – тихо сказав Олег, – вчіться.
– Не заважай нам, – сказала Марія.
«Розпоряджається тут, як у власному будинку, — подумав Олег, — чи не рано?»
— Та я й не заважаю,— ображено сказав Олег,— я так просто…
– У тебе щось важливе? — спитала Софія Аркадіївна, показуючи, що він їм заважає.
Олег не впізнавав свою маму. Вона ніколи з ним так не розмовляла.
– Ні, – розгублено відповів він. – Я так. Просто. Відвідати. Дізнатися, чи все гаразд?
– У нас все добре, – сказала Марія.
— Можеш не хвилюватись, — додала Софія Аркадіївна.
— Якщо все добре, — тихо сказав Олег, — тоді я поїхав на роботу?
– Їдь, – в один голос відповіли жінки.
«З одного боку — це добре, що вони так швидко потоваришували і порозумілися, — думав Олег, виходячи з під’їзду. — Але з іншого боку…
Вони просто викинули мене з квартири! І все це дуже підозріло. На мою думку, вони обидві щось недоговорюють. Ой, не подобається це мені. Чи не поспішив я, вирішивши їх познайомити? Чи не вийде так, що моя мама любить її більше, ніж мене? Чому ні? Особливо коли з’являться діти! Господи, що я наробив!
А ввечері Олег дізнався, що Марія насправді чекає на дитину.
«Ось тепер усе стало на свої місця, — подумав він. — Тепер мені ясно, чому вона її любить більше за мене. А то вигадали якісь торти та пироги. Навчаються вони. Знаю я, чого вони там навчаються. Ех, мамо, мамо…»
З одного боку, Олег був радий, що скоро стане татом, а з іншого… Йому було сумно і хотілося плакати. Тому що дитинство пройшло і треба ставати дорослим.