Один малопомітний фактор, який щодня краде нашу енергію
20-річний юнак прийшов до свого старенького прадіда і запитав: “Скільки у людини має бути друзів?”. Мудрий дід сказав: “Піди в сад і знайди стиглий плід. Дістань його і принеси. Так тобі відкриється істина”.
Хлопець прибіг у сад, але всі стиглі плоди висіли високо. Він зрозумів, що мав на увазі дід, без сторонньої допомоги тут не впоратися, треба кликати друга. Він покликав сусіда, з яким дружив, той став йому на плечі, але вони зрозуміли, що потрібно ще як мінімум четверо хлопців, щоб дотягнутися.
Юнак покликав усіх своїх друзів, вони вставали один одному на плечі, утворюючи вертикальні ланцюжки, і таким чином дотягувалися до будь-якої гілки.
“Я зрозумів, чого ти хотів навчити мене, дідусю” – сказав правнук. “Чим більше у людини друзів, тим краще! Разом ми можемо все!”
А дід засміявся і відповів:
“Нічого ти так і не зрозумів! Друзів має бути рівно стільки, щоб один із них здогадався присунути до дерева драбину”.
У моєму оточенні є люди, які змушені спілкуватися з величезною кількістю людей – співробітники сфери послуг, викладачі, гіди. І є ті, хто у спілкуванні вкрай обмежений своєю професією.
Так ось, перші постійно скаржаться на втому та вимотаність, а другі – доброзичливі та веселі.
Чому так? Тільки не треба про енергетичний вампіризм розповідати. А все тому, що з віком хочеться більше часу витрачати на те, щоб пізнавати себе, чути себе, і глибоко нещасний той, хто змушений заглушувати свій внутрішній голос чужими голосами.
Людей, на честь яких ми можемо назвати дитину чи довірити усі свої таємниці – одиниці. Більшість – приятелі, з ними весело, але постійно контролюєш себе: аби чогось не бовкнути, або не поранити словом, аби не викликати злість і заздрість. Тяжка праця.
Дві подруги вирішили їхати у тур, а одна напередодні вильоту захворіла. Злягла з високою температурою. Її компаньйонка дзвонить і каже: “Пий ліки та їдемо, нічого не знаю! Ти мені подруга чи хто?”.
Після цього інциденту не спілкуються.
Повертаюся подумки до притчі.
А якби той хлопець одразу здогадався, що треба приставити драбину? Виходить, він міг би обійтися зовсім без друзів? Отже, досягнув рівня, коли не треба ні в кого нічого просити, не треба кликати на допомогу?
Як правило, такі люди не стають бірюками-самітниками, вони стають вченими, письменниками, художниками, композиторами, поетами.
Нікола Тесла пожартував:
“Я не впевнений, що ви зможете назвати багато великих винаходів, які були створені одруженими чоловіками”.
Одружений, отже, оточений натовпом: дружиною, дітьми, родичами. Усім щось потрібно, усамітнитися нема коли. Як у такому режимі думки генерувати?
Прислів’я про те, що потрібно мати 100 друзів, хороше лише для молодих, які пізнають світ і шукають у ньому себе. Після 30-40 років спілкування необхідно мінімізувати, будувати навколо себе невидимий оку паркан, йти в зону недосяжності телефонних дзвінків.