Один літній професор сумно гуляв по бульвару і яке ж було його здивування, коли його назвали хлопцем

Один професор йшов по бульвару. Він почував себе старим. Йому виповнилося шістдесят три.

І щоранку професор прокидався з думкою, що він старий. У першу мить не пам’ятав, скільки йому років. Потім згадував і здригався від жаху.

Як це так? Нещодавно був перший клас, він тягнувся, як ціле життя! Потім випускний, потім студентські роки, перше кохання, потім весілля, потім народження сина…

Він був молодим. А тепер став старим. Останні піщинки падають в отвір маленького пісочного годинника життя…Так мало залишилося піщинок.

Він би пішов до психолога! Та тільки він сам був психологом. І знав, що від старості та смерті немає втіхи та ліків.

Він був розумний. Ось і застряг на темі старості. Він добре розумів, як старість жахлива. Як мало лишилося жити.

Він впав у депресію. І сумно крокував бульваром, згорбившись. Йому здавалося, що він став непривабливим і старим. Люди із співчуттям дивляться на нього. Жалюгідний старий, ось він хто!

Професор сів на лавку. Старим належить сидіти на лавочці.

Поруч сиділи двоє інших старих. Зморшкуваті й незграбні, похмуро грали в карти. Дуже азартно. І похмуро.

Професор мимоволі заглядав у карти. Машинально. І тоді один грубий старий сказав: «Іди звідси, хлопче! Бачиш, дорослі грають. Гуляй звідси!».

Професор сторопів, а потім розговорився з гравцями. Одному вісімдесят шість. Іншому – під дев’яносто. Нормальні дядьки виявилися. Анекдоти розповідали і випадки з особистого життя. Про армію, про кохання, про онуків та про напої. Але трохи зверхньо спілкувалися: професор здавався їм малим.

І ці дядьки про вік та хвороби взагалі не говорили. А грали похмуро просто тому, що кожен хотів виграти. І відволікатися не хотів. Це була зосередженість, а не злість.

І професор підвівся, попрощався і пішов далі гуляти, як йому й наказали дядьки. В гарному настрої. Відчуваючи себе молодим та енергійним. Живим.

Поменше треба зациклюватись на старості. А треба просто жити. І з людьми спілкуватися. І грати у корисні ігри. І розповідати історії, і слухати їх, і сміятися з анекдотів, і радіти життю. Живи, доки живеться. І не перераховуй піщинки в годиннику, щоб не отруїти собі дні життя цим сумним і стомлюючим заняттям. Це неприродно.