Одну стареньку жінку діти переселили в іншу квартиру, щоб звільнити її велику. Старенька ходила по двору, скучно було, поки не зустріла одного діда

Одна старенька переїхала до великого будинку. Її квартиру діти продали, надто велика квартира, навіщо такій мамі? А їм потрібні гроші, у них свої діти підростають. Потрібне житло. І стареньку перевезли до великого такого будинку.

А двір маленький. І весь машинами заставлений. Дитячий майданчик маленький. Навколо асфальт. Бабуся вийде надвір, погуляти, – а гуляти ніде. У старому дворі вона розмовляла з сусідами, сиділа на лавці, гуляла в сквері поруч… А тут асфальт. І дерев немає. Трави немає. І неба також немає. І нема з ким говорити.

Бабуся йшла з магазину, а їй назустріч – дідок у круглій шапочці. З білою бородою, у білій сорочці. Усміхається і каже: “Ви, напевно, не знаєте, де гуляти та розмовляти? Там ви зайдіть за будинок. Там спеціальний майданчик для нас. І там ми всі збираємося щодня в альтанці. І розмовляємо. Адже альтанка – вона для розмов! Приходьте!”.

Бабуся зраділа. Треба ж вона й не знала про майданчик. І так давно ні з ким не розмовляла! Діти не дзвонять, сусіди не вітаються, у магазині лише касир каже: “Дякую за покупки!”, – і все. Дуже самотньо…

Бабуся прямо з магазинним пакетом обійшла будинок. А там – зелена трава! Дерева шумлять розлогі. А на деревах ростуть яблука та волоські горіхи, сливи та груші! Квіти різнокольорові цвітуть. І тече річка, уявляєте? Синя річка тече.

І там альтанка велика. Поруч із альтанкою варять каву і чай розливають у гарні чашки, безкоштовно. Кожному дідусеві, – а їх багато! – дають філіжанку на блюдце. А потім усі заходять у альтанку. І там розмовляють. Або грають у шахи. Або в доміно, – дитяче доміно, з будиночками, з човниками, з рибками та з пташками замість циферок.

Дідки та старенькі розмовляють і грають. А в кутку лежать газети на стільчику. І в газетах – нічого поганого. Тільки цікаве та корисне. Рецепти та про котиків. І про дітей. І про вічне життя, про янголів. Такі добрі газети! Можна читати та обговорювати.

Бабуся знайшла таке щастя! Вона пила солодкий чай, розмовляла з іншими старенькими й дідками. І милувалася річкою та деревами. Погода на майданчику чудова була. В міру тепло. Сонечко сідає, золотим промінням висвітлює все…

Бабуся до темряви на майданчику розмовляла і в дитяче доміно грала. І пішла додому щаслива. Піднялася на свій тридцятий поверх, лягла спати. Як добре все влаштувалося! Завтра знову піде старенька на майданчик. І від цієї думки серце завмерло. Щастя якесь!

І пішла. Щодня ходила. Газети читала, грала у доміно. Розмовляла у чудовій альтанці зі старенькими. І просто милувалася небом, деревами, сонцем, що заходить, річкою… Під тихі розмови якось заснула в альтанці. І уві сні бачила, як сіла на золотий човник, попливла річкою зі стариком з білою бородою, тим самим, що показав майданчик. Він їй обіцяв ще краще майданчик показати…

…А діти потім приїхали до мами. Бабусю знайшли на лавці в сусідньому дворі. Там ще залишалася крамничка. Навколо сніг та лід, січень же. Холодно, мороз. Машини стоять. Дерев немає. Неба не видно за висотками. Навіщо старенька до чужого подвір’я прийшла і на лавку сіла – незрозуміло. Вона ж мала теплу квартиру! І гроші. І продукти у холодильнику.

І ліки були. І ходити вона могла. І могла подзвонити дітям – у крайньому випадку, якщо вже зовсім погано!

Але їй не було погано. Їй було дуже добре. Вона посміхалася. А в холодній руці вона мала кісточку від дитячого доміно.