– Ну знайшла чому ревіти. Всім не догодиш … ну хочеш завтра я куплю тобі модну сукню… Тільки навіщо? Щоб похизуватись перед однокласницями?

Я народилася і виросла в невеликому провінційному містечку. Наша сім’я не була заможною, але на все життєво необхідне нам вистачало. Вчилась я дуже добре, а тому після закінчення школи вступила до Київського університету на бюджет.

Практично всі мої однокласники після закінчення школи теж поїхали вступати в столичні ВНЗ. По-різному у всіх склалося: хтось залишився жити в столиці, хтось виїхав за кордон, дехто повернувся назад, але таких дуже мало.

Я теж мріяла вийти заміж за столичного красеня, але не вийшло. Навчаючись на третьому курсі, я познайомилася з хлопцем, зустрічалися, начебто подобався він мені, а любові як такої не було. Я не уявляла собі сім’ї без любові, тому ми розійшлись.

Додому я повернулася з червоним дипломом, майже одразу влаштувалася бухгалтером на місцевий завод. Робота була дуже нудна, монотонна, але інших місць не знайшлося. Незабаром я вийшла заміж за Михайла, розумного і люблячого хлопця, з яким жила по сусідству. Він теж відучився в Києві, повернувся і працював на тому ж заводі інженером.

Потім народилася у нас дочка, за нею син. Я з одного декрету пішла в інший, чоловік сумлінно працював, намагався щоб у нас все було. Важко було, дуже виручав власний город. Я вмію шити, часто шила речі для дітей і на замовлення сусідам та знайомим. Грошей на необхідне нам вистачало, але не шикували.

Якось подзвонила однокласниця Оля:

– Привіт Наталю, як справи у тебе? Напевно знаєш, в цьому році у нас ювілей – 10 років з моменту закінчення школи. Прийдуть всі, тебе чекаємо в тому числі.

– Добре, я постараюся прийти ..

Я так здивувалася, стільки років пролетіло як один день. Підготувалася я до вечора дуже ретельно: одягла  на мій погляд найкращу свою сукню, взяла фотографії наших дітей.

Ще на підході до школи, я була вражена – стільки шикарних машин … А коли зайшла в наш клас, мені закортіло стати невидимкою. Багатьох дівчат було не впізнати, вони немов стали ще красивішими, думаю у деяких навіть без пластики не обійшлося. Чула уривки розмов – обговорювали відпочинок, хвалилися шубами, машинами, заміськими будинками.

Я так і просиділа в сторонці, лише трохи поспілкувавшись з Марією Івановою, але у неї вдома залишилися маленькі діти, тому вона втекла рано. Загалом вечір пройшов непогано, але зізнаюся мене навіть не помітили …

Минуло ще 10 років. У нашій родині за цей час відбулися серйозні зміни, на заводі у чоловіка французи відкрили нове виробництво і запросили його на стажування до Франції. Після цього він пішов на підвищення, відповідно виріс дохід.

На роботу я вже не вийшла, а організувала розвивальний центр для малюків разом з подругою. Ми самі не очікували, що справа піде. Тепер і ми могли собі дозволити відпочинок закордоном, дорогий автомобіль, дещо купувати собі в Європі. З чоловіком ми почали збирати на новий будинок.

Не за горами була наступна зустріч, запрошення на неї стали розсилати заздалегідь, організатором як і завжди виступила наша незмінна активістка Оля.

Я одягла на вечір сукню, куплену в Парижі. Вибрала красиві туфлі на високих підборах. Йшла ледве-ледве, але і не поспішала, спеціально хотіла прийти однією з останніх, щоб вже точно бути поміченою. Увійшла в клас, кивнула дівчаткам «простіше» і підсіла до нашої «столичної» компанії. Вони тріщали без зупинок. Я марно намагалася вставити хоч слово, та все було до ладу. Після декількох спроб підтримати розмову пересіла до компанії простіше.

У цій маленькій теплій компанії я опинилася найзабезпеченішою, але хвалитися нічим і не хотілося. Сиділи, базікали й все було нормально, поки до мене не донеслись обривки фраз з сусіднього столу

… – Наталя робить з себе казна-що, сукню цю, мабуть, з рук купила, я її ще в тому році на розпродажі бачила …

– Так,  вона на неї, мабуть, років п’ять збирала, пам’ятаєте, яка вона була на тій зустрічі, не думаю, що в її житті може щось так кардинально змінитися.

Я удала, що нічого не чула, але по дорозі додому ревіла не перестаючи. Біля будинку примудрилася зламати каблук і підвернути ногу. Добре, що чоловік спати не ліг, дочекався мене. Відвів у ванну, помив, налив гарячий чай. А почувши мою розповідь посміявся від душі.

– Кохана, ну знайшла через що ревіти. Всім не догодиш … ну хочеш завтра кинемо все і поїдемо на Мальдіви … я куплю тобі нову модну сукню … гроші то у нас є. Тільки ось подумай, навіщо? Щоб похизуватись перед твоїми однокласницями?

Я сиділа і слухала його. А потім подумала, адже він має рацію. Я самодостатня жінка, у мене є друзі, з якими можна обговорити все на світі, а не тільки ганчірки та дорогі дрібнички. Вдома мене чекає чудовий чоловік і мої діти. У мене є улюблена справа! Я щаслива! І це найголовніше. А все інше – блиск і мішура …

Я більше не ходжу на зустрічі однокласників.