Невістка зовсім не вміє готувати і вчитися не збирається. Ну добре вона, але чому мій син має через це страждати?

Те, що Олена зі своїми дивностями, я зрозуміла відразу, як її вперше побачила. Для дорослої жінки двадцяти п’яти років вона міркувала надто інфантильно. Загалом складалося враження, що вона так і не виросла з дитсадкового мислення.

Уявлень про світ – взагалі жодних. Згодом картина трохи прояснилася. Виявляється, що вітер дув з боку батьків Олени. Мама у неї домогосподарка і всю себе присвятила дітям.

Олена не мала взагалі жодних побутових навичок. Вона не вміла нічого! Але, якщо ще з пранням, наприклад, у сучасному світі може впоратися будь-яка людина, яка має хоча б один палець, щоб на кнопку натиснути, то з готуванням була цілковита темрява.

Чим вона сама всі ці роки харчувалася, мені невідомо. Видно, як пташка, зернятка поклює і пурхає півдня. Але ж ти тепер дружина! Мусить свого чоловіка годувати. Тим більше, що у сина робота непроста. Це тобі не в теплому офісі сидіти.

Син у мене – справжній трудяга. Своїми руками звик усе робити. Працює на заводі. Хоча зараз уже все й комп’ютеризовано, але дуже багато доводиться працювати фізично.

Максимум, як Олена може приготувати – це пельмені чи вареники морожені відварити. Ну, чи яєчню на сковороді підсмажити. І все! Ні першого, ні другого, ні компоту!

Спочатку я все якось намагалася до розуму невістки достукатися, що не так треба з чоловіком поводитися. Якщо ти їсти не хочеш, це ж не означає, що і його годувати ти не повинна. Думала, гаразд, не вміє, але ж навчиться.

Як би не так! Виявилося, що в плани невістки це зовсім не входило. Я кілька разів приходила до неї із пропозицією провести, так би мовити, майстер-клас. Але Олена від мене щоразу тільки відмахувалася, як від настирливої ​​мухи.

Дарувала їй кулінарні книжки. Із розряду «для чайників». Де зібрані найпростіші страви. Там рецепти такі були, що хвилин на двадцять-тридцять клопоту. Але все було марно.

Філософія Олени зводилася до того, що в сучасному світі витрачати час на готування – цілковита дурість. Адже є маса занять, які приносять значно більше задоволення, ніж стояння біля плити.

Її раціон харчування виглядав приблизно так. Вранці вона їла мюслі, в обід ходила до їдальні неподалік від місця, де вона працює, а на вечерю робила собі бутерброд і запивала це все йогуртом.

Моєму синові теж якось доводилося крутитися. На роботі він теж харчується у їдальні. Але, прийшовши з цієї роботи, хочеться ж звичайної домашньої їжі.

Мені взагалі стало здаватися, що син до нас із батьком у гості став заходити виключно для того, щоби щось поїсти. У нього очі аж блищали починали, коли з порога він чув аромат борщу чи свіжої випічки.

До того ж Олена цією своєю філософією «антиготування» так змарнила сина, що той за два роки шлюбу схуд майже на десять кілограм! Раніше дивилася на нього – око тішилося, а тепер худий такий.

Я ось думаю, гаразд, ти сонячним світлом харчуєшся, але чому твої близькі повинні від цього страждати? Чоловікові, нормальна їжа потрібна. А якщо діти у Олени таки колись будуть? Вона їх теж цими своїми мюслями годуватиме?

Як можна до таких років дожити і взагалі нічого готувати не вміти? І хай би сирота, в інтернаті росла. Так ні. Сваха готує завжди просто божественно. Там вся їжа, як із дорогого ресторану. Пальці можна разом із обідом проковтнути.

Цікаво, на що Олена взагалі розраховувала? Вона, з такими переконаннями, так сама все життя й проживе.