– Невістка сказала, що няня їм більше не потрібна і звільнила мене

Марії Іванівні сімдесят, років десять тому вона стала пенсіонеркою – приблизно тоді ж, коли у неї народився внук Максим. Втім, дві ці події спочатку були ніяк не пов’язані.

Сидіти з внуком Марія Іванівна не планувала, цілком поділяючи точку зору більшості сучасних бабусь: ми своїх дітей виростили самі, тепер нехай вони самі виховують своїх. Планів у новоявленої пенсіонерки було надто багато: дивитися кіно, займатися здоров’ям, довести до ладу свою колекцію рослин, а ще гуляти та медитувати. І все  було б просто здорово, якби не фінансове питання. Жити на пенсію Марії Іванівні виявилося важко …

– Ну, до сина звернися, нехай допоможе! – порадила їй подруга.

– У сина іпотека і дружина в декреті! – зітхнула Марія Іванівна. – Зайвих грошей у них немає зовсім …

– Так нехай невістка йде працювати, а ти з внуком сиди, як няня, – порадила подруга.

– За гроші?

–  Ну а що, няню вони все одно будуть рано чи пізно брати няню, так краще платити тобі будуть, правда ж? Гроші в сім’ї залишаться, ха-ха-ха! І дитині так краще, все-таки не з чужою людиною буде, і матері спокійніше його залишати, і тобі надбавка до пенсії. Всім добре!

Думка подруги спочатку здалася дивною, але по зрілому міркуванню Марія Іванівна знайшла її цікавою. Порадилася з сином і дружиною, і в підсумку так і зробили.

Невістка Лариса вийшла на роботу, спочатку віддаючи свекрусі дві третини зарплати. Марія Іванівна намагалася працювати сумлінно: читала внукові книжки, гуляла на майданчиках, вчила віршики. А після закінчення місяця приходила за зарплатою. Батьки працювали й не хвилювалися за малюка.

Кар’єра невістки після декрету пішла в гору: в останні роки Лариса стала начальником відділу у своїй фірмі і заробляє дуже добре. Вони давно виплатили іпотеку за свою квартиру і зараз будують заміський будинок.

От тільки Марія Іванівна тепер незадоволена і скаржиться подрузі:

– … Невістка так мені й заявила: Марія Іванівна, більше нам послуги няні не потрібні! Внук вже дорослий, десять років виповнилося, зі школи приходити зможе сам, обід буде гріти в мікрохвильовці. Гроші, які мені платили, підуть з вересня на репетитора з англійської … Загалом, я тепер дітям не потрібна, виходить! Грошей на мене у них теж більше немає, просто так допомагати мені ніхто не збирається … Доведеться, мабуть, на старості років жити на голу пенсію …

***

– Розумієш, Марія Іванівна сама хотіла таких відносин, коли ніхто нікому нічого не винен, – розповідає своїй сестрі Лариса. – Ну, в такому разі повинна ж вона усвідомити, що ця штука працює в обидві сторони. Вона нам не повинна безкоштовно сидіти з внуком, прекрасно. Але і ми їй теж!

– Товарно-грошові відносини? Ти мені я тобі?

– Розумієш … Півтора року вона просто брала з мене левову частку моєї зарплати за те, що сиділа з рідним внуком. Потім, звісно, зарплата у мене стала більше, але перший час – це була жесть! І вона знала тоді прекрасно, як ми живемо. Що не від хорошого життя я від річної дитини пішла на роботу, залишивши його з «улюбленою» свекрухою. Бачила, що її син працює на знос, що ми виділяємо ці гроші важко – і жодного разу не відмовилася … Ну ок, ми впоралися. Але тепер я буду поводитись приблизно так само і нехай хтось скаже, що я сволота …

– Ну а потім? Коли вона зовсім постаріє, будеш допомагати?

– Коли зовсім постаріє і захворіє, напевно, доведеться … Але поки вона на ногах – ні. Хай живе на пенсію. Ми їй нічого не винні, за допомогу з нашим сином цілком розплатилися. Більше допомога не потрібна, всім спасибі, всі вільні …

А як ви думаєте, Лариса – безсовісна сволота, чи вона має рацію? Зрештою,  не вона перша задала тон в цих відносинах. Марія Іванівна за що боролася, на те і напоролася і повинна тепер винити не невістку з сином, а тільки себе? Сиділа б з внуком безкоштовно – зараз би все було по-іншому?