Невістка образилася, що я з ними житлом відмовилася змінюватись. Тепер сина проти мене налаштовує

Син одружився з дівчиною, яка ним крутить, як хоче. Тепер проти мене його налаштовує. Нібито я щастя сину не бажаю, тільки про себе думаю. Це виражається в тому, що я не хочу мінятися з ними житлом.

Дитина в мене одна, чоловіка не стало кілька років тому. Вирощували його в повній благополучній родині, освіту дали, до шлюбу жив зі мною та батьком. Він ще під час навчання в університеті влаштувався працювати, а як диплом отримав, його підвищили. Зараз він у тій фірмі вже вісім років працює, у начальства на доброму рахунку.

Сином я заслужено пишаюся, хлопець він у мене видний, робить кар’єру. Голова на плечах є, руки теж ростуть, звідки треба.

А що квартири ми йому не прижили, то і ми з чоловіком не багатші. Собі житло купили вже у сорок років, а до того жили на орендованій квартирі. На купівлю ще однієї квартири ні сил, ні здоров’я вже не вистачило. Та й син здатний сам заробити на своє житло. Ми ж із батьком змогли.

Коли у Влада з’явилася дівчина, я зраділа, давно вже пора своєю сімʼєю обзаводитися. Намагалася невістку привітати, жодних зауважень та моралі. На мене хоч хто вона, аби людина хороша і синові з нею добре було. Спочатку мені Ольга подобалася, бо поводилася пристойно і скромно. Зубки вона почала показувати вже після весілля.

Молоді з’їздили у подорож на моря, відпочили, а після повернення Ольга звільнилася з роботи. Пояснювала, що начальство її там заклювало зовсім, шукатиме нове місце. Та так і не знайшла. Вже два роки вдома сидить та синові мозок клює.

Жити молоді стали у квартирі невістки. Квартирка маленька – кухні майже немає, санвузол маленький. Сусіди там залишають бажати кращого, та й знаходиться далеко від усього, будинок майже на околиці. Але не треба платити за оренду, можна накопичувати гроші.

Син хоч і заробляє непогано, але з огляду на те, що Ольга не працює вже стільки часу, накопичень у них немає, все на життя йде. Невістка-то хоч і вдома сидить, але по салонах краси ходити не забуває, а коштує це все не три копійки. Вона це пояснює тим, що ходить по співбесідах, а там треба добре виглядати.

Не знаю як можна два роки шукати роботу, але не знайти. Це треба постаратися. Мені здається, вона вигадує про співбесіди. Просто сидить на шиї чоловіка та й все.

На якомусь із свят я запитала, чи не планують вони дітей заводити. Невістка все одно вдома сидить, а так хоч би користь була – дитину ростила б.

– А куди народжувати? Ви нашу квартирку бачили? Ми там із Владом удвох ледве розвертаємося, а ви ще про дитину говорите.

– Так можна було б на іпотеку відкладати потихеньку, – припустила я.

– З чого відкладати? На життя вистачає – і то дякую, – закотила очі Ольга.

От рвалося в мене з язика, що якби вона не ледарювала, то могли б уже за два роки й назбирали грошей. Якби я бачила, що вони квартиру брати збираються, я додала б, у мене дещо накопичено. але зараз навіть пропонувати не буду, розтринькає все моментом, у невістки до цього талант.

Нещодавно на чергових посиденьках знову розмова про дітей зайшла, її вже розпочала сама Ольга. Засмучувалася, що роки йдуть, зараз би народити, але умови не дозволяють. Син сидить підтакує дружині.

– Мам, ми тут подумали… Ти одна в двохкімнатній квартирі зараз, а ми в однушці тулимося. Давай поміняємось квартирами? Переоформляти нічого не будемо, а просто переїдемо. Так ми зможемо не мучитися з іпотекою, а тобі дві кімнати все одно не потрібні, лише зайве прибирання.

Мене така пропозиція вразила, і явно не сам син до такого здогадався. Відповіла, що мені від їхньої квартири і до роботи далеко, і сусіди там, не приведи Господи. До того ж, до своєї квартири я звикла, там усе зроблено під мене.

– Та скільки вам ще працювати залишилося, кілька років всього. Зате у вас з’явиться онук чи внучка, – посміхалася мені невістка.

Але я відмовилася навідріз. Скільки б мені ще не треба було працювати, а все одно. Це їм добре – одна не працює, а другий на машині. Мені ж і в спеку, і в холоднечу, і в дощ пропонують пиляти до зупинки. Та й взагалі мені не подобається ця ідея із зміною.

Син потім кілька разів приходив розмовляти про цю тему. І один приходив, і з Ольгою. Але мене це тільки більше злило. Ніколи син не мав звички намагатися в’їхати в рай на чужому горбі, а тепер саме це він зробити і намагається з подачі своєї дружини.

– Ходімо звідси, я ж казала, що твоїй мамі начхати, буде у тебе дитина чи ні. Вона заради твого щастя і пальцем поворушити не хоче, – в останній їхній візит висловилася Ольга, а син похмуро на мене зиркнув і пішов слідом за нею.

Потім я намагалася зателефонувати синові і ще раз пояснити свою позицію, але він трубку не бере, а сам не передзвонює. Налаштувала його дружина проти рідної матері. Щось мені здається, що недовго їхній шлюб триватиме, бо Ольга зараз із нього всі соки вип’є, а потім піде на наступну шию пересідати.

Мені дуже прикро, що син так повівся. Начебто розумний хлопець, а після слів Ольги ніби дурніє і не бачить очевидних речей.