Ненароком прочитала листування в телефоні чоловіка і мало не зруйнувала нашу сім’ю

Ми із чоловіком прожили щасливо близько 6 років. Знімали невелику затишну квартирку на околиці міста поряд із роботою. Ми не були обтяжені дітьми і повністю віддавалися професії та спільному життю. Вихідні намагалися проводити разом, регулярно літали за кордон, благо фінанси дозволяли.

У наших відносинах, як мені здавалося, не було брехні, все будувалося на коханні та довірі. Чоловік ніколи не давав мені приводу для ревнощів, та й сама я не дуже ревнива. Але один випадок змусив мене у всьому засумніватися.

Якось вихідні у нас не співпали, і я вирішила провести вільний день вдома, займаючись клопотами по господарству. Як на гріх у мене став барахлити телефон, а робота вимагала бути на зв’язку навіть у вихідні. Тут я згадала, що десь у комоді валявся без діла старий телефон чоловіка. На мій подив, він був повністю заряджений, хоча не використовувався вже років зо два.

Вставивши свою сімкарту, я вирішила написати чоловікові про проблему з телефоном. І тут натрапила на дуже цікаве листування.

У нас у сім’ї не прийнято лазити по чужих телефонах, сумках та інших особистих речах, я прочитала це справді випадково. Але те, що я побачила, шокувало мене.

З якогось невідомого мені номера якась Інна цікавилася, коли вони зможуть побачитися знову, і чи “працює в середу твоя”. Її співрозмовник відповів, що працює, але її доведеться зустрічати о 9-й вечора.

Зіставивши все, мені стало ясно, що під “твоєю” дамочка має на увазі мене. Я сиділа на підлозі з телефоном у руках, а перед очима все пливло. Гіркота, образа, гнів, розчарування – все змішалося в один клубок, що жалив серце. Я почувала себе обдуреною і не могла поділитися цим із ким би там не було. Не в моїх правилах виносити сміття з хати.

Зібравшись із духом, написала чоловікові повідомлення: «Як же ти міг?!». І тут розпочалося.

Він буквально обривав телефон, закидав мене повідомленнями, а я не знайшла в собі сили відповісти.

Увечері він прийшов додому і з порога запитав, що це означає. Я мовчки показала листування. Він розвернувся і пішов. Просто пішов, не сказавши жодного слова.

Наступні дні були, як у тумані. Я ніколи не почувала себе настільки самотньою. Вставала з ранку, машинально варила каву, машинально йшла на роботу. Колеги одразу помітили, що щось не так.

Завжди товариська і весела, я одного дня перетворилася на тінь. Усі мої думки зводилися до одного питання: «За що так зі мною? Невже не можна було сказати в очі?

Чоловік два тижні не з’являвся на роботі, а начальство допитувалося в мене, що сталося. Що я могла сказати? Казала, як є: не бачила, розлучилися. Я всерйоз подумувала про розлучення, хоча не розуміла, як я існуватиму без цієї людини. Але і з ошуканцем жити – не варіант. Навіть якщо знайти в собі сили і пробачити, сам факт того, що сталося, не даватиме спокою і отруїть життя.

Якось увечері я поверталася з роботи раніше, ніж звичайно, і побачила в наших вікнах світло. Мій благовірний збирав речі. Я знала, що це мій єдиний шанс поговорити, і не прогавила його. Слово за слово, з’ясувалося, що телефон він днями давав другу, це було його листування, просто той забув її стерти, коли повертав телефон назад.

А решта – прості збіги. З дому він пішов, бо дуже образився, що я засумнівалась у його вірності та чесності. Як мені було соромно!

Зараз я розумію, що могла пустити своє сімейне життя під укіс, виходячи з порожніх домислів і здогадів. Якби ми розминулися, нічого не можна було б склеїти та змінити.