Не знаю, як ходити на наші традиційні дівич-вечори. Подруги починають жалітися на своїх свекрух, а мені й сказати нічого. Ніхто не вірить, що можна дружити із мамою чоловіка. І дарма

Моя мама зі своєю свекрухою була у жахливих стосунках. Я в дитинстві багато чого, звичайно, не розуміла. Але часто помічала, що розмовляють обидві жінки, важко приховуючи роздратування.

Мама часто говорила мені з гіркотою, що їй не пощастило зі свекрухою. Я з подивом думала, як це може бути. Адже бабуся, приходячи в гості, завжди приносить солодощі та подарунки.

Потім я увійшла до дорослого життя і почала зустрічатися з хлопцями, тобто знайомитися з їхніми матерями. І тут до мене нарешті дійшов сенс маминих слів про свекруху. Я сама переконалася, що мами хлопців можуть бути трохи дивними.

І це м’яко кажучи. Наприклад, мати одного мого хлопця не пускала його мене проводити увечері. Казала, що вже пізно, на вулиці страшно та небезпечно. Я, за її логікою, мала самостійно добиратися до дому.

Мама наступного молодика вимагала допомагати їй робити уборку в будинку напередодні свят. Причому більше ні до кого з їхньої великої родини вона з таким проханням не зверталася. Я так і не зрозуміла, з чого матуся вирішила, що я майстер із прибирання.

Коли я познайомилася з мамою Ігоря, мого чоловіка, я навіть спочатку не повірила. Невже мені вперше потрапила адекватна мама, людина без прибабахів і дивних чудасій?

Спочатку я тримала вухо гостро. Мало, що може спасти на думку літній жінці. На всі запитання відповідала ввічливою усмішкою, особливо про себе не говорила.

З першого дня знайомства Ірина Олександрівна поставилася до мене з ввічливим інтересом, але не більше.

Коли стало ясно, що справа йде до весілля, майбутня свекруха відгукнулася на наш заклик допомогти, але мозок своїми нав’язливими порадами не виїдала.

— Молодята, маю знайомого фотографа. Він може зробити приємну знижку. Але якщо ви вже знайшли когось, нічого страшного, — з усмішкою запропонувала майбутня свекруха.

Я вразилася такому підходу. Інша б на її місці влаштувала скандал, кричала б, що ми невдячні, відмовляємося від такої вигідної пропозиції, тринькаємо гроші. А Ірина Олександрівна зберігала спокій, навіть якщо бачила, що ми неправі.

— Це ваше життя, вам робити помилки та висновки з них, — знизувала плечима майбутня свекруха.

Поступово я справді її полюбила. І є за що. По-перше, навіть зовні вона справляє особливе враження. Жінка на пенсії, але продовжує доглядати за собою.

По-друге, Ірина Олександрівна хоч і не працює, але одягається яскраво та стильно. Знаєте, варто тільки жінці засісти вдома, як вона одразу перетворюється на бабусю. Запрані халати, розношені капці. Це не про мою свекруху.

По-третє, вона завжди чимось зайнята. І це щось стосується її життя, а не життя її сина. Багато жінок не вміють жити для себе. Вони за звичкою живуть для дітей, які вже виросли, і ображаються, коли ті з гнівом і роздратуванням відкидають турботу. А в Ірини Олександрівни вирує своє власне чудове життя.

Середами вона ходить на репетиції самодіяльного театру. У четвер у неї гаряча йога, у п’ятницю заняття вокалом, а у вихідні вона частенько їде із друзями за місто. Влаштовує, за її словами, цифровий детокс. Буває, що ми із чоловіком маму не бачимо тижнями. Але ми анітрохи не ображаємось. Навпаки, дуже раді за неї.

Ми часто телефонуємо, ділимося новинами. Мене так тішить, що я можу поговорити зі свекрухою абсолютно про все. І в будь-якому випадку, за будь-якого повороту подій, я можу розраховувати на її підтримку та розуміння. Чесно кажучи, у мене навіть із рідною матір’ю немає таких близьких стосунків, не говорячи вже про подруг.

Про них взагалі говорити нічого, вони мені просто заздрять. Коли ми зустрічаємося, вони за традицією починають нити і скаржитися на своїх свекрух. Моя то, а моя ось, тільки й чути від них.

Послухаєш їхні скарги, так гірше за свекруху немає монстра на землі. Начебто живуть вони не з пенсіонерками, а з гестапівськими наглядачами. Коли я розповідаю про Ірину Олександрівну, подруги піднімають мене на сміх.

Мовляв, не буває так, щоб невістка та свекруха були друзями. Це як кішка та собака, які з давніх-давен вважаються ворогами.

В останню нашу зустріч з дівчатами ми посварилися в пух і порох. Я розповідала про те, яка у мене класна свекруха, як ми з нею товаришуємо. Подруги не повірили, розкричалися. Мовляв, набридла я їм зі своїми казками. І якщо мені так пощастило з мамою чоловіка, то мені варто про це мовчати і не заважати іншим людям вимовлятися.

А що я зроблю, якщо в мене справді золота свекруха? Не вигадувати ж про неї небилиці. Загалом з подругами ми в сварці, зате з мамою чоловіка все добре.