– Не завжди ми маємо можливість виконувати свої обіцянки, донечко, навіть якщо дуже того хочемо.

У Яни була щаслива і любляча сім’я, тато з мамою готові були на все заради неї. Єдине, що засмучувало Яну – батько часто їздив у відрядження по роботі, а вона у свої 7 років ніяк не могла до цього звикнути,  рахуючи дні до зустрічі з батьком.

– Доню, мені доведеться ненадовго поїхати, – сказав батько, взявши руки дочки у свої – я привезу тобі гостинців, що ти хочеш?

– Сам скоріше приїжджай татку, я так тебе люблю – заплакала Яна і міцно обняла тата.

На наступний день прийшовши зі школи дівчинка побачила на кухні заплакану маму.

– Що трапилося, матусю?

– Наш тато, він … затримається, доню, можливо надовго …

Мама глянула на дочку і зрозуміла, що не в силах сказати їй правду, принаймні зараз, маленька ще вона.

– Мамо, ну як же так, адже він обіцяв!

– Не завжди ми маємо можливість виконувати свої обіцянки, донечко, навіть якщо дуже того хочемо. Біжи до себе, переодягатися, обід охолоне …

Минуло кілька років, Яна вчилася в дев’ятому класі, коли якось увечері в її кімнату тихо ввійшла мама.

– Мені потрібно буде тебе з деким познайомити, – сказала вона.

– З ким же?

– У мене є хороший друг – Анатолій, він тобі обов’язково сподобатися. Завтра він прийде до нас на вечерю. Будь вдома, донечко.

Яна мовчки подивилася на матір.

– Добре, мамо, я буду, – сказала вона.

Анатолій Яні не сподобався відразу, начебто так, ввічливий, тактовний, позитивний, але він повністю заволодів маминою увагою, дівчина мимоволі згадала батька, заплакала і вибігла з вітальні.

Відносини Яни та Анатолія вперто не складалися.

– Перехідний вік, не плач, – повторював він матері, заспокоюючи її.

Анастасія сильно переживала за поведінку дочки й одного разу, коли їй стало погано в перший раз, лише махнула рукою. На третій раз жінка зрозуміла, що щось з нею не так, не сказавши нікому нічого, поїхала в лікарню і пройшла необхідних лікарів. Той ранок, коли лікар оголосив вердикт, вона пам’ятала як в тумані.

– Скільки мені залишилося, лікарю?

– Ви ж знаєте, я не володію такими цифрами, може рік, а може …

– Я зрозуміла вас.

Настя встала, похитнулась, схопилася за стілець. Лікар скочив, щоб підтримати, але вона зробивши жест вийшла в коридор, сіла і розридалася …

Увечері, за вечерею чоловік уважно подивився на дружину і сказав:

– Я тебе бачив біля клініки, але ти так швидко поїхала …

Настя здригнулася.

– Ти вагітна? – посміхнувся чоловік.

– Ні, це був простий візит до стоматолога, – сказала жінка і відвернулася, злякавшись, що зрадницька сльоза видасть її зараз, а розповідати про свою хворобу жінка не хотіла.

Просто не змогла б засмутити своїх найближчих людей … Яна тільки почала нормально спілкуватися з вітчимом і в сім’ї запанував такий крихкий, але мир. Як же вона могла його зруйнувати? …

Яна пішла в десятий клас коли матері не стало, а потім ще довгих два місяці Анатолій сидів біля її ліжка, годував, розповідав історії, підтримував як міг, боявся, що втратить і її …

– Мені не п’ять років, дай мені спокій, – сказала одного разу Яна, –  одужаю.

– Ось виповниться тобі 18, залишу. А поки не можу, я обіцяв твоєї матері …

– Так толку від твоїх обіцянок? Ти обіцяв берегти маму і не вберіг, – заплакала дівчина.

– Яна, в цьому житті є речі, уберегти від яких звичайні люди не в силах. Бачить бог, я все робив для твоєї мами, вона була щаслива …

Як тільки дівчині виповнилося 18 років, вона зібрала речі та пішла з дому. Заощаджень мало б вистачити на пару місяців, тому Яна зняла маленьку кімнатку в комунальній квартирі та влаштувалася на роботу офіціанткою. Незабаром дівчина познайомилася Антоном, а через місяць хлопець прийшов до неї додому з речами. Перший час Яні було все одно, що Антон не працює, цілими днями сидить вдома, а гуляє з друзями на її гроші, але незабаром у дівчини відкрилися очі.

– Може я поговорю зі своїм начальством щодо роботи для тебе? – запитала якось Яна.

– Не треба, я чекаю місце, незабаром основний співробітник піде і я вийду, Стас обіцяв, а ми дружимо з дитячого саду, я йому довіряю, – повторював хлопець.

– Знаєш, локшину твій Стас тобі вішає, давно б взяв, Антон, нам гроші потрібні, скоро квартплату вносити, ми заборгували два місяці.

– Так займи у свого татуся, він же багатий у тебе, не відмовить, – єхидно зауважив хлопець.

– Не відмовить, та не піду я до нього ніколи.

Пройшов ще один місяць, напередодні свого дня народження Яна виявила, що чекає дитину … Антон,  дізнавшись про це, зібрав речі й пішов, без будь-яких пояснень, мовчки.

Працювати Яна вже не могла, постійно крутилася голова, від запахів з кухні дівчину нудило, начальство, бачачи стан працівниці, поспішило її розрахувати …

– Тато …, – Анатолій не міг нічого зрозуміти з спросоння, дзвінок  пролунав о третій годині ночі, – татку, я, здається, народжую, мені страшно, приїжджай, прошу тебе.

– Хто це? Яна, ти?

– Так, запиши мою адресу – Центральна 15, перший поверх, там одна квартира, побачиш … приїжджай скоріше, будь ласка! – схлипувала в трубку дівчина.

– Їду! Дочко,  я миттю!

Через 15 хвилин чоловік вже стукав у двері старої комуналки.

– Як ти тут живеш, Яна, чому не повернулася? – питав Анатолій викликаючи лікаря.

З сусідньої кімнати лунали крики та пісні якоїсь п’яної компанії, в Яниній кімнатці з меблів був тільки комод і старенький диван, у дівчини не було ні холодильника, ні телевізора.

– Я вже звикла, – слабо посміхнулася дівчина. – я не хотіла бути для тебе тягарем.

– Та який же ти тягар, ти – моя дочка, нехай нерідна, але я тебе не кину ніколи, повір мені …

На наступний день Яна народила міцного, здорового хлопчика. Тепер вона була спокійна, адже у малюка був крім неї ще і люблячий, турботливий дідусь. Вона сиділа, дивилася на свого сплячого синочка. Він дуже сильно нагадував її маму, ті ж золотисті кучері, ямочка на підборідді. Новоспечений дідусь був щасливий, коли взяв малюка на руки…

Через кілька років Яна вийшла заміж. Напередодні весілля Анатолій підійшов, обійняв доньку і не стримав сліз.

– Ну чому ти плачеш, тату, я всього лише виходжу заміж, ми не перестанемо з тобою бачитися.

– Пробач, Яна, я просто подумав про те, що знову залишуся один, я так прив’язався до тебе і до внука, – відповів Анатолій.

– Ось, дивись, – Яна показала батькові кілька фотографій – це наш будинок, залишилося зовсім небагато, там йде ремонт. Тату, я хочу щоб ти жив з нами, і Максиму відразу ж про це сказала.

– І що він?

– Він тільки за, говорить завжди мріяв про велику, дружну родину.

Батько обійняв доньку вже не приховуючи сліз. Яна подивилася на нього з вдячністю. За ті кілька років, що пройшли після народження сина, Анатолій став для неї найріднішою людиною. Як же вона помилялася свого часу і як же мама була права …