“Не рий яму іншому, сам у неї потрапиш!”: схоже, що Анна не знала цей вислів. Вона вирішила розлучити багато успішного чоловіка з дружиною, щоб зайняти її місце. Але все пішло не за планом

Анна була впевнена, що знає, чому багатий і успішний Михайло не йде до неї від своєї дружини.

— Такі всі одружені чоловіки, які обманюють своїх дружин, — навчала вона своїх подруг, коли ті чіплялися до неї з подібними питаннями. — Такі чоловіки думають лише про своє особисте щастя і живуть так, як їм зручно. Михайло – не виняток. Йому, за великим рахунком, начхати не тільки на свою дружину, а й на мене.

— І ти так спокійно про це кажеш? — дивувалися подруги.

— Спокійно говорю, бо не бачу в цьому чогось дивного, — сказала Анна.

— Але ти казала Михайлові, щоб він розлучився і одружився з тобою? – запитували подруги.

– Ні, звичайно, – спокійно відповіла Анна.

– Але чому? – в один голос вигукували подруги. — Чому ти не поговориш із ним? Чим ти ризикуєш?

– Які ви смішні, дівчата, – сказала Анна. – Чим я ризикую! Я ризикую опинитися в безглуздому становищі, отримавши не ту відповідь, яку чекаю. Ну, поговорю я з ним і що? Навіть якщо він пообіцяє розлучитися з дружиною, я все в тому ж становищі. Адже невідомо, коли вони розлучаться. І чи розлучаться? Тому що всі його обіцянки — це не більше ніж слова.

— Ти йому не віриш?

— Чоловіки, які обманюють своїх дружин, не соромляться обманювати будь-кого і обіцяти що завгодно, — сказала Анна. — Їм не можна вірити.

— А раптом він хоче розлучитися з дружиною?

— Якби він хотів розлучитися з дружиною, то давно це зробив би. А якщо не робить, то не хоче. І який сенс мені з ним розмовляти на цю тему?

— Але, може, він чекає, коли ти про це попросиш? – припускали подруги.

– Хто? Михайло чекає? Не кажіть дурниць. З якого дива йому чекати мого прохання?

— Може, йому нема куди йти?

— А йому й не треба нікуди йти, — сказала Анна. — Іти їй доведеться, бо вони живуть у його квартирі, на яку його дружина не має жодних прав. І матеріально він від неї не залежить. І дітей вони не мають.

— Може, з його дружиною поговорити треба серйозно? – запропонували подруги. — Багато жінок так роблять.

– Не багато, а деякі, – впевнено сказала Анна. — Я таких знаю. Вони йдуть до дружин і починають їм чи плакатися, чи погрожувати. Але це ще нерозумніше. Мало того, що подібні розмови не дають очікуваного результату, так ще можна й отримати по фізіономії. Одна моя знайома сходила і поговорила.

– І що?

– А нічого хорошого. Втратила великий шматок волосся, отримала синець, так ще й без свого чоловіка залишилася. Він як дізнався про цю витівку, так одразу її покинув, а не свою дружину.

– І розуміючи це, ти продовжуєш з Михайлом зустрічатися? — дивувалися подруги. — Навіщо він тобі такий потрібен?

У відповідь Анна поблажливо посміхалася.

— Які ви ще наївні, — відповіла вона. — Ви серйозно питаєте, навіщо мені молодий, гарний, багатий та успішний чоловік?

— Але ж він не твій, — відповіли подруги. — У тому й справа.

— Зараз не мій, — говорила Анна, — а мине трохи часу, і він стане моїм. Головне, не робити дурниць, які ви мені пропонуєте: розмовляти з ним чи його дружиною. Все це нісенітниця. Моє щастя має залежати тільки від мене, а не від бажання Михайла, а тим більше від бажання його дружини. Я з ним тому, що на даному етапі життя він — найкращий варіант із наявних.

— А що тоді робити? – запитали подруги.

– А не треба ні про що нікого просити, – сказала Анна. — Не треба вимагати, ставити ультиматуми, скаржитися. Порожня трата часу та сил. А на виході – нуль. Все, що потрібно зробити, це дочекатися зручного випадку і спровокувати дружину до розлучення, але так спровокувати, щоб ніхто з них не здогадався, хто саме став справжньою причиною того, що сталося.

– Як це? – не зрозуміли подруги.

— Ну, наприклад, дружина Михайла випадково застане свого чоловіка зі мною в ситуації, що не залишає жодних сумнівів у наших відносинах, — відповіла Анна.

– Де застане?

— Найкраще, якщо вдома, у спальні, — суворо промовила Анна.

Подруги дивилися на Анну, і їм було трохи страшно.

— А тобі її не шкода? — перелякано спитали подруги.

– Кого? — зневажливо відповіла Анна. – Його дружину? З якого дива я буду шкодувати цю порожню, нікчемну жінку, яка нецікава навіть власного чоловіка. Я навіть не знаю, як її звуть. Сама винна! От від мене чоловік не став би бігати по інших жінках.

Після тієї розмови минуло кілька днів. Дружина Михайла повернулася з роботи додому набагато раніше, ніж завжди. Їй хтось зателефонував і сказав, що з їхньої квартири йде запах газу. І якщо вона не приїде, то доведеться ламати двері.

Додзвонитися до Михайла вона не змогла, тому мусила відпроситися з роботи і швидко їхати додому, щоб знайти там саме ту саму картину, про яку говорила подругам Анна.

— Ти сама у всьому винна! — кричав Михайло за п’ять хвилин, коли одягнувся і вийшов зі спальні, щоб поговорити з дружиною. — З якого дива ти раптом приперлася додому в такий час?

— Не треба кричати, Міша, — спокійно відповіла дружина. — Я все й так чудово розумію і йду. Можеш взагалі нічого не говорити.

– Ні! — репетував Михайло. — Я говоритиму і кричатиму! Бо я так хочу! Чуєш? І це не ти йдеш, а це я тебе виганяю! Зрозуміла?

– Я зрозуміла.

— Ну от і пішла геть звідси, коли зрозуміла! – кричав Михайло. — Щоб твого духу в моєму домі не було! Вказувати вона мені тут буде, що мені можна, а що не можна. Хочу і буду кричати! – надривався Михайло. — Хочу і говоритиму!

– Добре-добре. Можеш говорити і кричати скільки тобі завгодно.

Цими своїми словами дружина ще більше злила Михайла і він починав голосніше вигукувати ще більше різних неприємних слів.

Анна в цей час була у спальні. Вона навіть не підвелася.

“Як усе успішно вийшло! — думала вона й усміхалась. — І не треба нікого ні про що просити. Дружина зараз сама піде. А коли вони розлучаться, я зроблю ще кілька кроків і… стану дружиною Михайла.

Який у нього неприємний голос, коли він репетує. Втім… Гаразд. Його можна збагнути. Адже щойно сталося саме те, чого він найменше хотів. Його дружина дізналася правду і йде від нього. А я тепер знаю, який він у гніві.”

Анна вийшла зі спальні, коли все стихло.

«Вона вже зібрала речі і пішла, — подумала Анна, проходячи по квартирі у пошуках Михайла, зазираючи до всіх кімнат. — Передбачувана жінка: вчинила саме так, як я й очікувала. Ось що означає не покладатися на чужу волю, а все брати до рук і змушувати світ крутитися навколо себе.»

– Ти тут, коханий? – сказала Анна, знайшовши Михайла на кухні. – Про що задумався? Переживаєш, що дружина пішла? Не переживай. Ну що ти втратив, за великим рахунком? Любові до неї в тебе вже давно ніякої немає. І дітей у вас нема. То чого переживати?

Навпаки! Радіти треба. Не треба брехати, не треба ховатися. Вдихни вільно на повні груди і відчуй себе щасливою людиною. Ти молодий, гарний, багатий, вільний. І я тебе люблю. Ти щаслива людина.

Михайло сердито подивився на Анну.

«Ось це погляд! – подумала Анна. — Та він по-справжньому гнівається. Цікаво, в чому причина його настрою? Може, я щось не врахувала, і він її справді любить? Ні ні. Тут щось інше, але тільки не кохання. Але що?”

— Я тобі ніколи не говорив, Анна, але ти й не питала, — тихо промовив Михайло, — чому я не йшов від неї і чому взагалі я на ній одружився.

“Це стає цікаво!” – подумала Анна.

— То скажи зараз, коханий, — ласкаво попросила Анна.

— Вона єдина спадкоємиця своєї багатої тітки, — сказав Михайло. — Настане час, і вона стане казково багатою, неймовірно багатою. Саме тому я на ній і одружився. А зараз, виходить, що всі ці три роки я тільки марно чекав і марно мучив себе тим, що жив із нею.

– Ну-у, – байдуже сказала Анна, – такого щастя можна чекати дуже довго. Багаті родичі зазвичай живуть дуже довго. І що? Заради цього жити з нелюбимою жінкою? Радуйся, що обійшлося трьома роками. Деякі страждають десятки років.

– Ти не зрозуміла! — закричав раптом Мизайло, обзиваючи Анну безліччю непристойних слів. — Ти так нічого і не зрозуміла! Чекати залишалося зовсім небагато. Вже все сталося. Через три місяці вона вже вступає у спадщину. Якби вона нічого не дізналася про нас з тобою, то уявляєш, чого б я зміг досягти, використовуючи її можливості? Ти розумієш, що я щойно втратив з чиєїсь милості?

Але Анні не треба було нічого пояснювати. Вона все відразу зрозуміла і навіть не образилася, що Михайло обізвав її.

— Стільки терпіти, — тихо стогнав Михайло. Ще вчора я відчував себе казково багатою людиною, мріяв, планував, а вже сьогодні я ніхто.

— Але ж у тебе є свої гроші? – запитала Анна.

– Які гроші?! — вигукнув Михайло. — Все, що я маю, — ця квартира. Я все бездумно витрачав, сподіваючись на її багатство.

— Про яке багатство йдеться? — тихо спитала Анна.

Михайло назвав ім’я тітки, розмір спадщини та закрив обличчя руками. Анна хотіла втішити Михайла, сказати йому щось приємне, щось таке, що його заспокоїло б. Наприклад, що ще можна виправити. Але, подумавши, Анна не почала цього робити, бо розуміла, що тут уже нічого не виправити.

Найбільше Анну засмучував той факт, що саме завдяки їй дружина Михайла викрила обманщика та негідника та зберегла свій величезний капітал.

– Сама себе обікрала, – подумала Анна.

Незабаром після розлучення Михайла з дружиною, Анна повідомила йому, що вона чекає на дитину. Михайлові нічого не залишалося, як зробити Анні пропозицію. Анна погодилася стати дружиною Михайла та переїхала до нього.

А за тиждень до весілля Михайлу зателефонували і сказали, що у його квартирі пахне газом, і треба терміново приїхати. Михайло намагався додзвонитися до Анни, але йому не вдалося. Йому довелося повернутися додому раніше.

Коли він увійшов до квартири, то застав Анну. Чоловік, з яким була Анна, вибачився та швиденько залишив квартиру. Хвилин за тридцять з під’їзду вийшла і Анна з речами.

Анну не цікавило питання, хто її здав. Це їй було байдуже. Єдине, про що зараз переживала Анна, щоб Михайло не став перевіряти, чи є батьком її дитини. Але вона розуміла, наскільки наївними є такі мрії. Інтуїція нагадувала Анні, що доведеться все починати спочатку.