Не думала, що буде так важко: народила “для себе”, а батьки не хочуть допомагати

Мій перший шлюб протримався 5 років. Згадувати про нього особливо й нічого, все зійшло до суцільних зрад і образ. Вдруге я вийшла заміж через пару років. Але в цей раз було ще гірше.Чоловік почав піднімати на мене руку вже через місяць спільного життя. Чого я терпіти не збиралася. Це заміжжя тривало кілька місяців.

Після такого досвіду бажання знову стати коли-небудь дружиною у мене відпало геть. На той момент мені було 25 років. Освіта було отримана і я вирішила повністю зосередити всю свою увагу на роботі і кар’єрі. Завдяки своєму натиску і зосередженню я швидко отримала бажану посаду і, відповідно, зарплату.

Тепер я могла допомагати батькам і ні в чому собі не відмовляти. Через 10 років, коли я твердо стояла на ногах, я зрозуміла, що потрібно щось змінювати у своєму житті, поки не стало надто пізно. Думка про шлюб залишилася незмінною, тому його я і не розглядала. Але думка про народження дитини для себе до мене закралася.

Деякий час я намагалася відганяти її від себе. Але вона знову поверталася. Кандидата на роль батька у мене не було, тому мені залишався лише один вихід: скористатися донором. Це дозволяє уникнути в подальшому проблем з розбірками за батьківство, що для мене підходить однозначно.

З батьками цю тему я не наважилася обговорювати. Їх реакцію я знала наперед. Підтримки від них в цьому питанні мені чекати не довелося б. Операція була проведена успішно. Вагітність настала з першого разу. Я прийняла це як знак згори, адже дуже рідко все проходить вдало з першого разу.

Вагітність проходила добре і легко. Ось тільки пологи почалися в сім місяців. Не знаю, що саме спричинило їх, але дитина народилася розвиненою і здоровою, відповідно до цього терміну.

Зараз малюк в нормі. Але він поки слабкий і вимагає особливого догляду і уваги. Мій договірний декрет добігає кінця. Спочатку я думала найняти досвідчену няню для свого малюка. Але зрозуміла, що не кожен візьме таку відповідальність на себе за чужу дитину. Тому запропонувала своїм батькам тимчасово допомогти з доглядом за ним. Але їх відповідь просто вразила мене. Вони навідріз відмовили мені в допомозі, пославшись на те, що їм хочеться пожити на старості років для себе.

Тепер я не знаю, як мені бути. Малюк ще дуже слабкий, щоб довірити його сторонній людині. Але і рідні люди не збираються мені допомагати. Затримати свій вихід на роботу я теж не можу, так як втрата моєї посади позбавить мене коштів на проживання.

Намагаюся вмовити тата з мамою, адже це всього на кілька місяців, поки дитина підросте і стане міцнішою. Але що ж мені робити, якщо вони так і не погодяться ?!