Навіть подумати не могла до заміжжя, що бувають такі нетактовні свекрухи

Мені було двадцять дев’ять, коли я познайомилася зі своїм чоловіком. Павло на два роки мене молодший. Ми буквально з першого погляду закохалися одне в одного.

З Павлом було напрочуд легко і комфортно. Він уже на першому тижні знайомства сказав мені, що я обов’язково маю стати його дружиною.

Минуло лише три тижні, як ми познайомилися, коли Павло подзвонив і сказав мені приблизно таке

– Батьки там шашлики влаштували, збирайся, вони з тобою хочуть познайомитися.

Я від такого повороту подій розгубилася. Якось не планувала я такий захід та ще й так стрімко. Але Павло мені дуже подобався, і я була вже закохана, тому мабуть відмовлятия і не стала. Коли Павло заїхав за мною, і ми їхали до його батьків, він сказав, що попередив батьків, щоб не чіпали тему про мою маму.

Справа в тому, що моєї мами не стало, коли мені був двадцять один рік. Це дуже болісно для мене досі і Павло, знаючи це, попросив батьків не лізти до мене з такими розпитуваннями. Я тоді ще подумала, треба, як це мило з його боку. Але виявилося, що його мама не знайома зі словом «тактовність».

Так, визнаю, в першу нашу зустріч вона стрималася, але коли зустрілися вдруге, полізла з питаннями: а де вона працювала, а ким, а скільки років їй було, коли її не стало. Мабуть, у свідомості свекрухи це абсолютно нормально.

У третю нашу зустріч ми зіткнулися зовсім випадково у торговому центрі. На той час Павло часто залишався ночувати у мене, і ми вирішили піти в магазин.

Купити йому мочалку та зубну щітку. Виходячи з магазину ми зіткнулися зі свекрами.

-О, ви теж тут? А що купили? – з цими словами свекруха вихопила пакет з покупками з рук свого сина і розкрила його. Я з таким нахабством зіткнулася вперше у своєму житті, у мене був ступор.

Потім був загін із весіллям. Мені на той момент уже виповнилося тридцять, а Павлу двадцять вісім. Погодьтеся той вік, коли вже можна вирішувати самим, чого тобі хочеться. Але тільки не на думку моєї свекрухи. Спочатку ми поїхали до мого тата та брата. Вони за нас пораділи та привітали. А потім від них одразу до свекрів.

Який був дикий скандал! Хвилин сорок я вислухувала «знеособлені» образи. Виглядало це так:

– Та хто ж таке вигадав? Та в кого розуму вистачило здогадатися? – все це було адресовано мені у зв’язку з тим, що весілля я не хотіла, а чоловік мене підтримав.

Ми просто зареєструвалися. Єдина людина, яка там була – моя хороша подруга. Вона фотограф, зробила кілька пам’ятних фото.

Взагалі свекруха у всьому така неприємна. Звикла шантажувати всю родину. Щось не по ній – вона спочатку поплаче, а потім грає в мовчанку. Звикла командувати.

– Бери свою панянку і приїжджайте до нас, на річку зараз поїдемо! – це звичайний дзвінок від свекрухи. Я відмовилася їхати, бо сиділа поруч і чула, як вона додала, що «хоч голу її побачимо».

Або:

-А звідки у вас такі штори? Ви колись їх купити встигли і нічого не сказали навіть? – Бо нічого без неї в її сім’ї не робиться. Вона так звикла. Якщо зовиці треба штори, то вони збираються та їдуть вибирати разом.

Тут треба додати, що свою дочку свекруха вже вдало розвела. Колишній зять і до теперішнього часу поливається брудом при кожній нагоді. Але свекруха щиро дивується чому «дочіч завжди якісь незрілі мамині синки трапляються».

По лінії чоловіка взагалі якось дивно у всіх особисте життя складається. Мамина сестра, тобто тітка чоловіка в розлученні, її дочка теж, зовиця розлучилася за рік до нашого весілля. Ця дивна сімейка «вбиває» кожного, кому пощастило опинитися поряд.

А ще має пунктик на ці старорадянські свята. Щоб усі за столом лопали тазиками салати із майонезом.

Причому це все з дикою, якоюсь невиправданою пунктуальністю. Треба бути за столом рівно на годину. Тобто ти маєш приїхати трохи раніше, щоб встигнути роздягнутися, помити руки та сісти за стіл.

Якось, за два тижні після узаконення наших з Павлом стосунків, у зовиці був день народження. Це було перше наше свято як подружжя.

Ми заїхали за квітами, і флорист довго там возилася. О 12.50 ми були ще за кілька кілометрів від будинку свекрів. Свекруха зателефонувала мені (знаючи, що син має бути за кермом), уточнити «де нас носить».

Загалом, коли ми за три хвилини під’їхали до будинку, нас зустріла вже скривджена мати чоловіка, яка з нами не розмовляла весь вечір. Єдине, що вона сказала:

-Не можна вчасно приїжджати? Ось сидіти всі гості повинні і чекати, коли ви прибудете? – аргументи що можна і без нас починати, взагалі ніколи не канають.

Свекруха лізе в усе, у будь-яку розмову, у будь-який куточок нашого будинку. Це при тому, що ми живемо у моїй квартирі. Єдине, чого мені вдалося досягти за цей час – це нечасте спілкування з нею.

Ми бачимося десь раз на місяць. Через це вона вважає мене зарозумілою і пихатою. Типу я ставлю себе вище ніж її свекра. У мене непогана робота та посада. Я керівник відділу. Але в мене і в думках ніколи не було цим хизуватися. Але свекруха знайшла виправдання мого дистанціювання саме у цьому.

Я за характером інтроверт. Плюс мене виховали з думкою, що кожна людина має право на особисту думку та простір. І мені просто неприємно, коли так наполегливо лізуть до моєї сімʼї. За час нашого шлюбу ми з чоловіком жодного разу ще не посварилися не через його матір. Зазвичай від батьків він приїжджає з новими загонами своєї мами.

Зараз я вагітна, мені скоро народжувати. Навіть уявити не можу, що почнеться після народження нашої дитини. Адже свекруха видаватиме все це й надалі. Найприкріше у всьому цьому, що чоловік боїться образити свою маму. І ніколи нас не боронить. Просить завжди не зважати.

І тут же й найдивовижніше. Усі родичі чоловіка так звикли до характеру свекрухи, що справді не помічають, яку дичину вона часом видає. А я для себе вирішила, що якщо ця неприємна мені жінка продовжить так поводитися далі, то я почну їй відповідати. Терпіти все це – сил немає.

Коли ми познайомилися, моїй свекрухи було п’ятдесят чотири. Вона ще працює. Зараз ми вже три роки як із Павлом одружені. І я щоразу перед зустріччю зі свекрами думаю, що я вже до всього звикла і мене вже нічим здивувати. Але щоразу я помиляюся.