– Навіщо? Я стільки років бігав за нею …

Був сонячний літній день. По  доріжці біля будинку йшов молодий хлопець з розкішним букетом.  Біля під’їзду жінка років п’ятдесяти, одягнена в домашній халат, уважно дивиться на нього. Хлопець посміхається і виглядає щасливим.  Жінка привітно усміхається у відповідь. З боку здається, що обидва знають щось, відоме тільки їм. Він підходить ближче.

– До Олі? – привітно запитує жінка, – А вона поїхала.

– Як? Куди? – сторопівши від такого вітання, розпитує хлопець.

– До бабусі. А ти не знав?

– Ні, – засмутився він і продовжив, – надовго?

– Сказала, що їй потрібен час все обдумати.

– Шкода, – ще більш сумним тоном, якщо таке взагалі можливо, відповів він.

– Не переймайся.

– Угу, – тільки й промимрив молодий чоловік, усучивши букет жінці, повернувся і побрів у зворотному напрямку.

Ярослав полюбив Олю ще в школі, але завжди не встигав зробити їй пропозицію. Дівчина постійно перебувала в стосунках з кимось, тільки не з ним. Для нього вона, як той журавель в небі – птах високого польоту. Того разу знову не встиг побачити її, а хотів запропонувати руку і серце – дівчина поїхала до бабусі.

Через кілька місяців після невдалої спроби зробити пропозицію, познайомився з іншого. Кілька місяців вони зустрічалися, полюбили один одного, одружилися.

І все б добре, тільки в місто повернулася Оля. Дізнавшись, що до неї приходив Ярослав, та ще й з наміром взяти заміж, розплакалася, а потім вирішила діяти. Насамперед вирушила до Ярослава.

Оля навіть і не уявляла, що скаже, тому прийняла рішення діяти відповідно до обставин. Прийшла до нього додому. Трохи постояла біля дверей, обдумуючи що сказати. Двері відчинилися, на порозі дружина того самого парубка, у якого були почуття і про які вона не підозрювала.

– Ярослав дома?

– Через годину прийде.

– Скажи, що заходила Оля.

– Добре, передам, – оцінюючи нещодавню любов чоловіка, вимовила його дружина.

У цей день нічого не підозрюючи чоловік затримався. Повернувся пізно. Каріна вже спала і розповіла йому про гостю тільки, коли він прийшов в спальню. Ярослав вислухав дружину і стало йому якось ніяково.

– І що будеш робити? – запитала вона, бажаючи розпізнати подальші кроки чоловіка.

– Нічого.

– Навіть не подзвониш їй? Вона телефон залишила.

– Ні. Навіщо? Я стільки років бігав за нею …

Він помовчав трохи, обдумуючи ситуацію, і додав:

– Краще синиця в руках …

– Чим качка під ліжком, – продовжила жартом Каріна, посміхнувшись.

Її усмішка завжди піднімає йому настрій.

– Точно, – відповів їй і поцілував, – Я люблю тільки тебе.

– Знаю. Хотіла це ще раз почути.

«Ніколи не бігай за автобусами й за бабами – все одно не наздоженеш», – згадав Ярослав фразу з улюбленого фільму, обняв кохану, яка вже спала, і теж заснув.