Наталя зрізала свої улюблені квіти – найкрасивіше та найдорожче, що вона мала, і пішла до своєї подруги

Це давно було, у скрутні часи. У селі в однієї жінки в палісаднику півонії розцвіли. Темно-рожеві пишні півонії з чудовим ароматом

Убогий будиночок, паркан покосився давно. Безпросвітна бідність. Тільки коза та кури рятували. А півонії – це була чудова розкіш, щастя, милування серця.

А через вулицю мешкала подруга. Теж літня та самотня. І теж бідна; у такому ж будиночку. Ходили один до одного в гості, пили дешевий чай, їли сушки – кам’яні, але якщо в чаї розмочити, то нічого, смачно навіть!

А потім Марія злягла. Слабка стала, курей годувати не може. Наталя допомагала, в аптеку їздила до сусіднього села, варила кашу… А Марія просто танула на очах.

Наталя плакала нишком. Єдина її подруга лежить і не встає. І чаю не хоче.

Наталя хотіла сказати про любов, про дружбу, про те, що треба жити! А сказати не вміє; слова якісь куці і звичайні. А серце розривається!

Наталя взяла ножик і зрізала свої півонії під корінь. Величезний букет вийшов. А палісадник голим став, хатинка – зовсім убогою. Натомість величезний букет пахне.

Наталя його віднесла до Марії. І поставила на стіл у глечику. Стало так гарно! І неземний аромат розпорошився по бідній кімнаті. То справді був подарунок. Найдорожче та найкрасивіше, що було у бідної жінки. Найкраще!

А Марія з того дня почала одужувати. Спочатку заплакала тихо, змахнула сльози слабкою рукою; «що це, – каже, Наталя, за ангельський дух?», – а потім одужувати почала.

Аромат життєдайний та райський її врятував. Або вірна дружба, коли віддають останнє, найкраще, єдине добре, що мають. І мовчки йдуть клопотати; дбати…

І все стало добре.

Тільки дивно: наступного ранку Наталя глянула у віконце на свій палісадник. А там цвітуть пишно півонії! Темно-рожеві, махрові, великі. Виливається райський аромат.

Може, звісно, ​​залишилися паростки та стеблинки, які за ніч виросли? А сяючі ангельські крила виднілися в небі. Просто птах великий полетів, хмара блиснула на сонці.

Так засяє раптом просте та втомлене людське серце. І проллються пахощі. І розквітнуть райські квіти в палісаднику нашого земного дому.