Нашешті я зрозумів, чому мій дядько так і не одружився…

У моєї  бабусі два сини, однак вона понад все на світі  любила свого старшого сина – мого дядька.  Тата вона також любила, але про дядька Степана говорила виключно з захопленням. І яким він ріс дуже слухняною дитиною, і як чудово грав у футбол, і як виріс у високого і красивого хлопця, і як добре потім навчався в інституті, і яку чудову роботу знайшов.

Проте одна проблема у  нього все-таки була. Не дивлячись на те, що у нього ніколи не було відбою від дівчат, ні з однією з них він довго не зустрічався. А оскільки її Степану було вже 45, а він так і не одружився – бабуся нарікала на сучасних жінок і вголос обурювалася, що вони «самі не знають, що їм треба».

Я дядька толком не знав. Він жив на іншому кінці міста і бачилися ми тільки на тихих сімейних урочистостях.

Одного разу, коли мені виповнилося 14, він в черговий раз приїхав. А у мене була до нього делікатна справа. Річ у тому, що тоді я перший раз по-справжньому закохався. Її звали Настею, у неї були довге русяве волосся, прекрасні карі очі та чарівна посмішка. І на наступний, після свого дня народження, день, я хотів запросити її в кіно. Але просити грошей у батьків вже не міг –  вони накупили мені  багато подарунків, а видана мені пристойна сума кишенькових вже була повністю витрачена на потайки куплені для Насті духи.

Саме тому я вибрав момент, коли дядько вийшов на балкон подихати свіжим повітрям і прошмигнув за ним.

– Дядьку Степане, у мене це … дівчина.

– Що дівчина? – не зрозумів він.

– Ну, подобається мені дуже. І я хочу відвести її в кіно. Тільки у батьків грошей не можу зараз попросити – вони мені вчора вже дали, а я все витратив.

– У кіно, кажеш? Це можна, – відповів він. А що за фільм?

Я сказав.

– А коли підете – вдень або ввечері?

– Ну звісно ввечері! – гордо випалив я.

– І скільки квитки? Я трохи зніяковів.

– Я не знаю точно. Десь 150, а ввечері близько 200.

Він кивнув, дістав гаманець і дав мені з товстої стопки купюр різного номіналу рівно два папірці по сотні.

– Дядьку Степане … Адже це тільки на один квиток … – розгубився я.

А в голові вже крутилася вартість морозива, попкорну, квітів …

– Ну так, – абсолютно щиро здивувався дядько.

– Так, але я це … з Настею …

– Так зрозумів, зрозумів, – відповів дядько. – Але ти ж сам сказав, що квиток коштує 200. Ти за себе заплатиш, а вона за себе.

Я взяв гроші, тихо подякував, розвернувся і пішов. Я дав собі слово обов’язково відвести Настю в кіно максимум через тиждень – коли зберу ще грошей зі своїх кишенькових. Зате в той день я чітко зрозумів, чому бабусин «улюблений Степан» так і не знайшов собі дружину.