Найкращий друг запропонував стосунки, але я сумніваюся, що колись зможу його полюбити

У п’ятому класі я почала дружити з хлопчиком на ім’я Валерій. Ми сиділи за однією партою, жили в сусідніх дворах і багато часу проводили разом.

Я ніколи не розглядала Валерія як свого хлопця. Він був зовсім не на мій смак. Невисокого зросту, із густими чорними бровами, неспортивний ботанік. Але він завжди був для мене надійним і веселим другом.

Коли я стала старшою, то помітила, що незважаючи на свої недоліки Валерій користується шаленою популярністю у дівчат. І все одно для мене він залишався просто другом.

Ми були настільки близькі, що ділилися один з одним подробицями особистого життя. Якось сиділи на кухні, обговорювали чергових своїх колишніх, пили, і я сказала:

– Як мене все це дістало! Здається, я ніколи не знайду людину, з якою буду по-справжньому щасливою.

Валерій підлив мені вина і запропонував:

– Тоді, щоб не вдаватися до смутку, я пропоную скласти план “Б”.

– І в чому він полягає? – запитала я.

– Якщо до тридцяти чи сорока років ми не зустрінемо своєї долі, то одружимося, – сказав Валерій. – Удвох буде веселіше.

– Гаразд, – відповіла я, піднімаючи келих.

Потім ми періодично зі сміхом згадували цю розмову. Але в двадцять шість років я вийшла заміж. Ярослав був чоловіком моєї мрії – красень-актор, зірка місцевого театру. Він планував виїхати до столиці та побудувати там кар’єру.

На весіллі всі бажали нам щастя і жартували, що я дружина майбутньої телезірки. А мій друг Валераій тоді повідомив мені, що зробив своїй дівчині пропозицію і скоро вони теж одружаться.

Я щиро привітала його і сказала, що, мабуть, нам не доведеться одружуватися один з одним. Валерій засміявся і відповів, що попереду ще багато часу.

Моє заміжжя тривало близько шести років. Ми з Ярославом переїхали до столиці, я влаштувалася на роботу в невеликий шоурум, а чоловік почав ходити кастингами. За цей час він знявся у кількох рекламах і в парі епізодів якогось серіалу у третьорядній ролі.

Ми жили практично лише на мої гроші, постійно сварилися. Чоловік не допомагав мені по дому, часто пропадав на якихось акторських тусовках. Він говорив, що це потрібно для роботи та налагодження робочих контактів. Тільки помітного результату я так і не побачила.

Зрештою я не витримала і подала на розлучення. І поїхала до рідного міста. Наскільки я знаю, Ярослав, як і раніше, намагається пробитися в кіноіндустрію.

Вперше за довгі роки я вирішила зайнятися собою. Знайшла нову квартиру, записалася до спортзалу, почала будувати кар’єру. Відновила спілкування із Валерою, яке майже припинилося після мого переїзду. У нього наче все було добре. Друг, як і раніше, був одружений і виховував маленьку доньку.

Періодично я спробувала розпочати нові стосунки, але нічим серйозним це не закінчувалося. Якось навіть поскаржилася на це сестрі, а вона сказала мені, що невдачі в моєму особистому житті закономірні, бо я вибираю один і той самий типаж.

– Подивися на всіх своїх хлопців, включаючи колишнього чоловіка, – сказала сестра. – Вони всі як один. Красиві, самозакохані, безвідповідальні та зовсім не здатні на серйозні стосунки. З першої зустрічі зрозуміло, що з такими кашу не звариш.

– А що мені робити? – здивувалася я. – Якщо мені такі подобаються.

– Почни зустрічатися з кимось нормальним, – відповіла вона. – На зразок твого Валерія.

Напевно, сестра мала рацію. Тільки такі хлопці мені не особливо подобалися. А потім настав мій день народження. Я не планувала відзначати, але зненацька до мене приїхав Валера. Він подарував величезний букет квітів, запропонував поїхати до бару та посидіти.

– Нічого собі! – здивувалася я. – А твоя дружина не буде проти?

– Ми більше не разом, – відповів друг.

У ресторані він мені все розповів. Виявляється, Валерій нещодавно впіймав дружину на зраді, і тепер вони розлучаються.

– До речі, ти пам’ятаєш нашу домовленість? – раптом спитав Валерій.

– Звичайно, пам’ятаю, – засміялася я.

– Може, нам спробувати розпочати серйозні стосунки? – спитав Валерій.

Я тоді сказала, що подумаю. Бо не знаю, що відповісти. Тому що з одного боку Валерій, як і раніше, не на мій смак, і я сприймаю його тільки як друга. Але при цьому я вже в тому віці, коли настав час задуматися про серйозного і надійного партнера. Може, моя сестра має рацію, і я буду щаслива з кимось на кшталт Валерія?