На межі нервового зриву. А все через маму. Поки я на роботі, вона приходить в мою квартиру і господарює. І все б нічого, так, то вона кран забуде закрити, то холодильник відкритим залишить

Колега на роботі, жінка трохи за 50, валеріанку п’є. Я питаю – що трапилося? Говорить, що вона на межі нервового зриву. А все через маму. Їй 83. Ні, зі здоров’ям усе гаразд, слава Богу. Навіть надто добре.

У мами з давніх-давен є ключ від її квартири. На всякий випадок.

Мама часто забігала – то підлогу помити, то суп зварити, то речі дитячі перегладити.

Дочка їй говорила – не треба, я все сама, та й перед чоловіком незручно, що теща йому спіднє пере. А мама – жінка неймовірно енергійна, навіть слухати не хотіла. Їй треба було кудись свою енергію вихлюпувати.

І лишилась у неї ця звичка. Приходити, доки нікого вдома немає. І господарювати. То крупи перебере, то речі у шафі перевішає, то плиту помиє. Їй було мало роботи у своєму житлі. Хоча, якщо зізнатися, воно в неї з роками стало занедбаним.

Вік бере своє. Минулого разу вона залишила відкритий кран у ванній кімнаті. Витекло 8 кубів води. Добре, що потопу не сталося. Газ залишила. Холодильник не зачинила. Він розморозився і потік.

Дочка почала просити маму не приходити до неї, сама допомагати їй норовила, хотіла ролями помінятися. Але мама й слухати не хотіла. А коли дочка наполягала, підвищивши голос, вдавала, що погоджувалася, а потім знову приходила, поки нікого не було вдома, поки дочка та зять були на роботі.

Копалася в документах, знайшла договір на купівлю земельної ділянки, почала розпитувати, коли встигли купити і на які гроші. А оформлений він був понад 15 років тому…

Колега запитує у мене запитує, як їй бути: до психолога почати ходити чи замок у дверях поміняти. Але останнє ще невідомо, як на матері позначиться. Аби гірше не зробити. Літні люди погано переносять образи.

Я не знала, що відповісти. Що це за хвороблива прихильність до квартири така? А може просто звичка. І не треба було з самого початку потурати маминим капризам.