На дух не переносила сваху до того моменту, поки хитра онука не вирішила нас помирити
Я – молода бабуся; мені всього 48 років – поважний, але цілком позитивний вік. Ні, ви не подумайте: я пам’ятаю своє місце і поводжуся пристойно. Не липну до молоді, не лізу в сімейні справи доньки, шкарпетки не в’яжу, але веду господарство, як годиться.
Взагалі за вдачею я консерватор: одягаюся скромно, не пліткую з бабками і весь вільний час няньчуся з улюбленою онукою Ганнусею. Їй лише 6 років, але вона, моя розумниця, розуміє мене з півслова.
З донькою Ніною та її чоловіком Іваном я чудово ладнаю: не дістаю їх зауваженнями, непогано куховарю, ділюся грошиками.
Усе йшло добре, поки до нас не підселилася Семенівна – мати Вані (на час ремонту в її квартирі, як мені пояснив зять). Відтоді все в будинку пішло шкереберть.
Семенівна – дама неприємна в усіх відношеннях. У свої 58 вона одягається, як Софі Лорен і Бріджит Бордо в одному флаконі. Не подумайте, що я відстала від життя, але, на моє глибоке переконання, оголені плечі, коротка спідниця і голий живіт – найнепривабливіше видовище для моєї крихітки.
– Ви б хоч ноги прикрили, – одного разу сказала я їй. – Все-таки поруч дитина! Хочете виростити з неї вертихвістку? Кокетуйте де-небудь в іншому місці, а тут поводьтеся пристойно
– Багато ви розумієте в моді! – єхидно протягнула вона. – Краще на себе подивіться, а то одягаєтеся, як синя панчоха. І ви самі тут на чужій території, а командуєте як бариня. Ніна і Ваня мовчать, а ви мудруєте. З якого дива я буду вас слухати?
І стала одягатися ще гірше. Якщо раніше на Семенівну хоч можна було дивитися, то тепер її гардероб вганяв у фарбу. Але це ще не все.
Я говорила, що непогано готую. Я – прихильник нормальної домашньої кухні. Ненавиджу дієти, «здорові» раціони харчування, питні режими – коротше, всю цю нісенітницю, яку нам рекламують ЗМІ.
А Семенівна рахує калорії, жири, вуглеводи і тягне додому різну гидоту – усілякі рафіновані продукти, на кшталт протеїнових батончиків і пробіотичного кефіру, біодобавки… ну, ви зрозуміли, про що я.
Бідолашна Ганнуся, яка звикла до моєї здоби, жирних салатів і солодкого компоту, відвертала ніс від цих, з дозволу сказати, делікатесів.
Але Семенівна була невблаганна і буквально силоміць впихала в неї «здорове харчування». Я не могла на це спокійно дивитися і одного разу, відловивши нахабу в темному кутку, злісно прошипіла:
– Залиште дитину в спокої! Хіба ви не бачите, що її нудить від ваших пробіотиків. Їжте їх самі, якщо вам так закортіло!
– А ви, напевно, хочете, щоб Аннушка виросла товстункою? – єхидно парирувала Семенівна. – Що ви її відгодовуєте, як корову? Скажіть спасибі, що я вчасно втрутилася!
Що накажете робити? Я не хотіла публічних розбірок: Ніна з Ванею гарували, як сірі конячки, їм не потрібні бабські сварки. Тому доводилося зберігати формальний нейтралітет.
Наодинці я відводила душу на календарику, де щовечора червоною ручкою відзначала дні до закінчення нещасливого ремонту.
Нарешті, залишився тиждень до від’їзду цієї новоспеченої Меррі Поппінс. Я так розчулилася, що запросила її з собою на прогулянку з Ганнусею.
Семенівна одразу запідозрила недобре, але тут Ганнуся, яка того дня була в гарному настрої, раптово зажадала «пробітичне морозиво». Цього виявилося достатньо, і через чверть години ми втрьох вирушили в парк з атракціонами.
Погода стояла чудова; здавалося, все віщувало гарну прогулянку. Але щойно ми увійшли до скверу, Ганнуся раптом завизгнула і ні з того ні з сього метнулася в кущі. Яка муха її вкусила? Не пам’ятаючи себе, я кинулася за нею. Дивлюся – і Семенівна на своїх шпильках кинулася в кущі.
– Ой! – скрикнула я, хапаючись за поперек.
– Ай! – пискнула Семенівна, тягнучи за собою ногу.
Це треба ж – хронічні коліки підвели мене в найневідповідніший момент на радість суперниці! Утім, Семенівна зі своєю підвернутою ногою теж представляла жалюгідне видовище.
– Зачекайте, я вам зараз допоможу, – прокричала вона і, кульгаючи, рушила в мій бік.
– Ні, стійте, я вас підтримаю, – рявкнула я у відповідь, ні в чому не бажаючи їй поступатися.
Шкандибаючи, ми рушили назустріч одне одному. У точці дотику Семенівна відчайдушно вчепилася в мій рукав, а я охоче вхопилася за її лікоть. Тримаючись за руки, ми сіли, точніше, – впали на лавку.
– Ви мали рацію: шпильки – не для мого віку. Мабуть, я перейду на підбори.
– І ви маєте рацію: треба стежити за харчуванням. Сьогодні ж заміню печеню дієтичною рибою.
– До підборів потрібна довга спідниця і закрита кофта…
– Замість здоби – хліб із висівками…
– І мінімум макіяжу, – урочисто підсумувала Семенівна.
– І зелений чай на десерт, – оголосила я.
– А мені – пробітичне морозиво, – крикнула Ганнуся, яка підслуховувала за лавкою.
Ручаюся, що ця пустунка навмисне втекла в кущі, щоб ми остаточно порозумілися tete-a-tete. Так я подружилася із Семенівною. Вона виявилася цілком адекватною бабусею.
Лещу себе надією, що і я ні в чому їй не поступаюся, принаймні, – в частині приготування дієт