Микола, коли усамітнився з тещею на кухні, не підозрював, що дружина стоїть за дверима та підслуховує

Микола – дуже хороша людина. Працьовитий. Любить і дружину, і дитину. Дбайливий, добрий, лагідний. Тихий! Слова поганого ніколи не скаже. Зарплату всю до копійки дружині віддає, про інших жінок не думає.

Просто йому трохи не пощастило у житті. Зовсім трохи не пощастило. І тільки тому він і опинився у безглуздій ситуації. Але це не означає, що він поганий чи дурний. Просто так склалися обставини.

Все почалося з того, що Раїса Вікторівна пообіцяла Миколі, що якщо він одружується з її донькою, то вона подарує йому свою двокімнатну квартиру. Саме йому, а не дочці! А сама вона назавжди у село жити поїде. У неї там на ділянці двадцять соток будинок та сад.

Микола, звісно, ​​їй повірив. А чому він мав їй не вірити? Ось він повірив і одружився.

Але справа в тому, що він би і так одружився зі Світланою . І без будь-якої квартири. Бо любив Світлану. Але тещі своїй майбутній, коли почув від неї таку привабливу пропозицію, нічого про це не сказав.

«Навіщо мені себе позбавляти такого щастя? – подумав він. — Тим більше, що Раїсу ніхто за язик не тягнув. Вона сама так вирішила. А я нікому нічого поганого цим не роблю».

Але минуло вже два роки. Микола, як він і домовлявся з тещею, одружений зі Світланою. А теща так і досі нічого і не подарувала, нікуди не поїхала, і спокійно живе у своїй двокімнатній квартирі у центрі  міста.

І тепер Микола розгублений. З одного боку, він дружину свою Світлану і так любить, і вони вже мають дитину. Та й квартира у них є. Трикімнатна. І також у центрі. А з іншого боку, йому ж обіцяли, а обіцянки не дотрималися. Погано виходить. По всьому виходить, що його начебто й обдурили.

А найголовніше, що дружина Миколи, Світлана, ні сном, ні духом, не знала про домовленість її мами з її чоловіком. Їй таке й у кошмарному сні б не приснилося. Ну, справді, з якого дива її мамі щось обіцяти Миколі, якщо він сам її вмовляв, стоячи на колінах, стати його дружиною.

І виникає запитання, а чого раптом Раїса Вікторівна злякалася? Навіщо стала гарячку пороти?

Виявляється, вона не знала, наскільки у Миколи та Світлани все серйозно. Дізналася, що донька її чекає на дитину, от і злякалася. Страшно їй стало, що Світлана її в дев’ятнадцять років без чоловіка одна з дитиною залишиться. Ось від страху і зробила Миколі таку дивну пропозицію. І попроси Микола в неї на той момент ще й будинок двоповерховий на додачу, вона б і його пообіцяла. Хвилювалася за доньку.

А Микола тоді дуже зрадів. Дуже!

“Мало того, що збудуться всі мої мрії і я на коханій жінці одружуся і батьком стану, – подумав він, почувши пропозицію, – так ще до того і квартирка своя буде, і теща поїде далеко-далеко”.

І тепер Микола не знає, як йому жити далі. Квартири своєї немає, теща поряд. Вихід один – з тещею намагатися домовитися. Але скільки Микола не розмовляв з нею, користі — нуль.

«Та що це таке, — думав Микола, — сміється вона з мене? Так чи що? Тат як так можна?»

А тут дружина ще одну новину повідомляє, що знову невдовзі мамою стане. Але тут Микола вже не витримав.

«Ось тепер, Раїсо Вікторівно, я з вами по-іншому розмовлятиму, — подумав він, — тепер мені є, що вам сказати».

— Завтра їдемо в гості до мами твоєї,— одразу сказав Микола, щойно почув, що знову татом скоро стане.

– Навіщо? – Не зрозуміла Світлана.

— Новину хорошу повідомимо.

— Та вона в курсі. Я їй уже зателефонувала.

– У курсі вже? — зрадів Микола. – Чудово. Цим і краще. Ось і відзначимо всі разом цю радісну подію.

Підозрілою здалася Світлані поведінка чоловіка.

«Щось тут не так, — подумала Світлана, — треба буде уважніше спостерігати за ним, коли в гостях мами будемо».

Ось чому Микола, коли усамітнився з тещею на кухні, навіть не підозрював, що Світлана стоїть за дверима та підслуховує.

— Як же так, Раїсо Вікторівно, — дивувався Микола. – Ми з вами домовлялися. Я бачив у вас чесну жінку. Як чесна людина одружилася з вашою дочкою. А ви?

– А що я?

— Забули, що квартиру обіцяли подарувати, якщо я одружуся зі Свєткою? Чи все? Одружився, то тепер можна і не виконувати обіцянки?

— Я пам’ятаю, Коля, — відповіла теща, — все пам’ятаю. І від своїх слів не відмовляюся. І якщо я сказала, що подарую свою квартиру, значить подарую.

— Загалом так, Раїсо Вікторівно, — сказав Микола, — якщо найближчим часом ваша квартира не стане моєю, я розлучуся. Так і знайте. І залишиться ваша дочка одна із двома дітьми.

Та не збирався Микола розлучатися. Не збирався. Адже це будь-якій розсудливій людині ясно. Що він зовсім, чи що? Він просто хотів таким чином трохи на тещу натиснути.

Ну от і натиснув. Тільки не на тещу, а на дружину.

Світлана, як почула, що Микола, виявляється, одружився з нею заради квартири, а крім цього ще й шантажує, що покине її з дітьми, не витримала.

Вона зайшла на кухню і… Ні. Не так.

Вона вдерлася на кухню і зажадала пояснень, жбурляючи до Миколи все, що траплялася їй під руку. Там багато чого траплялося, і Світлана особливо не вибирала.

Микола, звичайно, намагався дружині все пояснити. Але… У нього це якось не дуже добре виходило.

— Та ти все не так зрозуміла, Свєточко, — кричав він, бігаючи від дружини навколо столу і затуляючись від усього, що в цей момент вона в нього жбурляла. – Я твою маму за язик не тягнув. Зрозумій. Я тебе люблю. А вона сама, розумієш. Я присягаюсь! Вона сама сказала, що якщо я одружуся з тобою, то подарує мені квартиру. Ось я й погодився. А що мені робити? Та якби я знав, що вона така, і чим усе це скінчиться, я б, звісно, ​​не погодився б. І нічого цього не було б!

А тут ще теща зятю на допомогу прийшла. Вирішила сказати кілька слів на його захист. Краще взагалі б нічого не говорила.

— Це я, Свєточко, — кричала Раїса Вікторівна, сховавшись за холодильником, з жахом спостерігаючи за тим, що відбувається. — Я у всьому винна. Я вмовила його на тобі одружитися. Я квартиру йому запропонувала. Він тут ні до чого.

Ну злякалася жінка. Її також можна зрозуміти. Їй сказали, що вона вдруге стане бабусею. Зрозуміло, розхвилювалася. От і несла, не зрозумій що.

Загалом усе закінчилося дуже погано. Світлана тепер із мамою взагалі не розмовляє, а Миколу вигнала з дому. А всім їхнім спільним друзям та знайомим Світлана розповідає цю історію саме так, як вона її зрозуміла.

А що вона там зрозуміла, підслуховуючи біля дверей?

І тепер для всіх друзів та знайомих Микола виглядає ну просто якимось чудовиськом. А він, можливо, зовсім ніяке і не чудовисько. Нормальна людина. Просто йому не пощастило.

Коли Світлана вигнала Миколу з дому, йому нічого іншого не лишалося, як поїхати до тещі. Але та його не пустила до себе.

— Так, а куди мені тепер, Раїса Вікторівна? — дивувався Микола. — Мені ж жити нема де.

— Ось обі ключі від мого будинку під містом. Їдь туди. А я спробую твою дружину вмовити пробачити тебе.

І вмовила! Вибачила Світлана свого чоловіка і дозволила додому повернутися. Але з умовою, щоб він про мамину квартиру і мріяти не наважувався.

— Та до чого тут я, Світлана, — виправдовувався Микола, коли вже був прощений. — Я не мріяв. Вона сама мені її запропонувала.

— А чому ти не сказав мамі, що не потрібне тобі жодних квартир? – запитала Світлана. — Чому не сказав їй, що й так на мені одружишся? Без усяких квартир! Про що думав тоді? Про що мріяв? Тільки чесно!

— Думав, що таємно від тебе цю квартиру здаватиму, а гроші тобі на подарунки витрачатиму, — чесно зізнався Микола.

Світлана замислилась. Ідея чоловіка їй сподобалася. А невдовзі після народження другої дитини Раїса Вікторівна подарувала дочці свою квартиру, а сама переїхала до будинку. Світлана тепер цю квартиру здає, а на отримані гроші собі подарунки купує.