Ми відпочивати приїхали, а не працювати, — заявив самовдоволено брат. Наступного дня він «кусав лікті»

Аліна верещала так, що по всій окрузі несамовито гавкали перелякані собаки.  Розгублений Борис бігав довкола подруги, навіть не знаючи, з чого почати допомогу.

Здавалося, що бруд миттєво проник у всі ділянки тіла випещеної панночки, рідкими ошметками стікав по волоссю, застряг під нігтями і просочив собою дорогий одяг.

Сам Борис виглядав не набагато краще за Аліну, проте намагався включити в себе джентльмена.  Аліна репетувала, заплющивши очі, оскільки брудні струмені прокладали собі шлях до підборіддя саме і через них, у тому числі.

– Очі, мої очі! – кричала Аліна. – Я нічого не бачу!

— Стривай, зараз щось придумаємо, — метушився Борис. – Ти тільки…

Але він не встиг домовити, коли Аліна не вигадала нічого кращого, як спробувати протерти свої очі брудними руками. Ефект не змусив на себе довго чекати. Дівчина закричала ще голосніше.

— Та не чіпай ти! – кричав Борис. – Стривай, дай подумати…

З хати рішуче вийшла Марина з повним відром води.  Не роздумуючи, вона одним махом вилила його на голову Аліни. Від несподіванки дівчина на якийсь час замовкла, хапаючи ротом повітря.

— Можу шланг увімкнути, — запропонувала Марина. – Неподалік річка є. Тут не так багато варіантів.

— Ідіть ви всі! — знову закричала Аліна. – Де там ваша річка!

Марина та її чоловік Олег із боку спостерігали, як Борис метушився навколо подруги, намагаючись хлюпати на неї водою за допомогою долонь, силою тягнучи її у воду, долаючи активний опір. З боку картина справді виглядала комічною.

— Марино, а ти не переборщила? – спокійно спитав дружину Олег.

— А що робити? – запитала дружина. – Вона своїм криком всіх собак перелякала. Я думала, у мене перетинки луснуть.

Олег мимоволі видав смішок.

— Як гадаєш, чим у них все закінчиться?

– Без поняття, – відповіла Марина. – Але, зауваж. Ми тут ні до чого.

– Ну так, – з глузуванням підтвердив Олег. –  Сили природи постаралися.

Подружжя не витримало і розреготалося, продовжуючи спостерігати «метулю хом’ячків біля води».

* * *

Коли Олег збирався одружитися з Мариною і прийшов знайомитись із сім’єю, першим, з ким йому довелося мати справу, став її молодший брат Борис.

– Ким працюєш? – спитав він майбутнього родича, обійшовшись без передмов.

– Програміст, а що? – відповів Олег.

— Значить, гроші гарні заробляєш. Нормально.

Власне, на цьому перший контакт із Борисом у Олега завершився.

Після весілля Марина переїхала до Олега на орендовану квартиру. З перших днів сімейного життя своєї сестри Борис постійно звертався до Олега з будь-якими проханнями щодо свого ігрового комп’ютера: то поліпшити, то одну деталь дістати, то іншу.

Спочатку Олег йшов йому назустріч, проте незабаром зрозумів, що розплачуватися за дорогі компоненти Борис не збирається.

– Ти чого? Ми ж родичі тепер!

Дивувався він на зауваження Олега про гроші.

Тоді Олег вирішив перекрити Борису «живильний» канал, чим викликав невдоволення батьків Марини та її брата. Вимовляти зятю прямо вони не наважувалися — усі претензії сипалися на голову Марини.

– Ти де такого жлоба знайшла? – обурювалися мама та тато по черзі. – Звідки гроші у молодого хлопця?

— Молодому хлопцеві, на хвилиночку, вже 21 рік, — казала Марина. – Я у його віці вже три роки працювала.

— Він не ти, — відповіли батьки.

— Самі його розпестили, самі й розгрібайте, — огризалася дочка.

Вона давно сперечалася з батьком і матір’ю на тему Бориса.

* * *

Боря народився слабким та хворим, тому з раннього дитинства був оточений підвищеною турботою. І навіть тепер, коли він сформувався в цілком собі здорового і великого дитину, переконання, що всі йому кругом повинні, залишилося.

Крім того, Борис мав рідкісний талант – він ніколи не ображався.  Після чергової відмови він спокійно звертався з новим проханням, може, прокотить. Як то кажуть, його у двері, він у вікно — щоразу, як першого.

А ще Боря любив здаватися крутішим, ніж він є. І ця звичка зіграла з ним злий жарт.
Все почалося з того, що на батьків Марини несподівано у вигляді спадщини впала стара й занедбана дача. Будинок був наполовину розвалений, ділянкою сто років ніхто не займався, а паркан, що повалився, давно і міцно зрісся із землею.

Новоспечені спадкоємці вирішили не морочитися, впевнені, що ціна такому «багатству» – три копійки.

Однак Олег покопався в Інтернеті і з’ясував, що дача розташована у вельми привабливому для майбутніх інвестицій районі, і ціна земельних ділянок там зашкалює. Колишнє дачне селище практично розташовувалося в лісі, а поряд протікала спокійна та досить широка річка – просто райське місце для відпочинку.  І Олег запропонував дружині взяти шефство над дачею у свої руки.

Батьки без проблем переоформили свою спадщину на доньку та забули про неї. Вивчивши дислокацію, обидвоє почухали потилиці, оцінивши обсяг роботи. Але коли вже вплуталися…

* * *

І Олег, і Марина одночасно взяли собі відпустку на початку весни, щоб встигнути хоч трохи привести дачу в порядок до літа. Їм довелося повністю туди перебратись. Насправді все виявилося простіше, ніж вони думали раніше – очі бояться, а руки роблять. Паркан був оновлений і поставлений у вертикальне положення по периметру, ділянку розчищено.

Найскладнішим сектором роботи був будинок. Двоповерхова будівля не бачила ремонту, напевно, з часів Другої світової війни.

Але перспектива мати собі терасу для чаювання на другому поверсі з чудовим краєвидом на ліс і річку нівелювала всі страхи. Молоде подружжя до кінця дня зовсім вибивалося з сил, але візуальні результати зробленого за день їх тішили.

Якось до Олега та Марини приїхав Борис. Він був чимось незадоволений. Він сухо привітався і, відкликавши сестру, щось довго їй вимовляв. Олег вирішив втрутитися.

— Якісь проблеми?

Борис різко замовк, а Марина вирішила пояснити.

— Мій брат дізнався про вартість ділянки, — повідомила Марина. – І тепер впевнений, що його обділили.

– Серйозно? – Олег запитливо дивився на Бориса. – І ти готовий був взяти на себе роботу з повного відновлення цієї, так би мовити, садиби?

Борис окинув будинок оцінюючим поглядом.

– Просто так нечесно!  – сказав він. – Якби батьки все знали заздалегідь, вони б так легко вам не віддали.

— Що ж, хай батьки самі висунуть свої претензії, — сказав Олег. – Ми із задоволенням повернемо їм цю спадщину. Щоправда, нам доведеться компенсувати витрачені кошти.

Борис похмуро мовчав і тільки сопів.

— Та заспокойся ти, — примирливо сказала Марина, якої сьогодні зовсім не хотілося сваритися. – Ні тобі, ні батькам ніхто не забороняє сюди приїжджати.

Борис помітно пожвавішав, але розцінив слова сестри по-своєму. Буквально за тиждень він уже входив у хвіртку не один, а з дівчиною.

– Приймайте гостей! – крикнув Борис, брязкаючи повними пакетами.

Олег і Марина якраз розбиралися з дахом над мансардою. Через цілу серію дощів там зібралася велика кількість брудної води, яку потрібно було вигрібати, а потім зміцнювати покрівлю. Візит Бориса та його подруги порушив ці плани.

Марина вийшла з дому, коли Борис вивантажував на літній вуличний стіл пляшки. Поруч тупцювала і оглядалася гламурного вигляду дівчина з повним набором стандартного тюнінгу.

– Знайомся, це Аліна, – відрапортував брат. – А це моя сестра Марина.

– Дуже приємно, – сказала дівчина, і Марина відповіла взаємністю.

– А ви вчасно! – повідомила Марина. – Саме з дахом треба розбиратися.

— Ми відпочивати приїхали, а не працювати, — заявив самовдоволено брат і поглянув на Аліну.

Потім традиційно відвів сестру набік, попросивши «зайчика» трохи почекати.

— Марина, ну яка робота, ти що? – зашепотів Борис. – Знаєш, скільки я вже цю телицю роблю?  Допоможи справити враження.  А з дахом іншим разом розберемося.

— Інколи може бути пізно, — зауважила Марина.

— Ой, скільки цей будинок уже тут коштує? І нічого. Тиждень нічого не вирішить.

При Аліні Борис старанно корчив із себе мало не пана, який приїхав провідати свої володіння та «селян кривозубих». Звичайно, в очах Олега та Марини все це виглядало цілком комічно, але Аліна все ж таки реагувала.

В глибині душі і Олег, і Марина були навіть вдячні Борисові за такий несподіваний відпочинок.  Вони справді дуже втомилися. З пивом та розмовами засиділися допізна. Борис та Аліна вирішили залишитися на нічліг.

* * *

Оглянувши будинок, захмеліла дівчина захотіла спати неодмінно на другому поверсі, з прекрасним видом на нічний ліс і річку, чиї м’яко стелені води освітлював місяць.

Марина у відповідь на таку романтичну тираду облаштувала їм спальне місце в одній із кімнат мансарди щодо придатної для життя. І будинок поринув у сонну тишу.

Серед ночі пролунав гучний тріск, потім лунав звук невеликого водоспаду.  Після чого нічне повітря прорізав дикий крик Аліни.

За дивною іронією долі, саме тієї ночі, коли Борис зі своєю подругою вирішили переночувати в будинку сестри, і саме над тією кімнатою дах, нарешті, обвалився, заливши все внизу брудною і рясною жижею.

Процес відмивання Аліни та Бориса зайняв понад годину. Потім молоді люди довго висушувалися, щоб повернутися до міста. Обидва похмуро мовчали. Коли добряче підмокла пара, нарешті, пішла, Олег і Марина мимоволі вибухнули довгим реготом.

— Як гадаєш, батьки тебе тепер живцем з’їдять, чи… — спитав Олег, витираючи сльози.

– Або! – відповіла Марина, продовжуючи сміятися.

Нарешті обоє заспокоїлися.

— Знаєш, незважаючи ні на що, я люблю Борьку і хочу, щоб у нього нарешті мізки на місце встали, — зізналася Марина. – Для його ж користі.

Олег зрозуміло кивнув.

Наступний тиждень пролетів непомітно, повністю зайнятий роботою. У вихідні Борис знову входив у хвіртку. На цей раз з ним була вже інша дівчина.

— Привіт, — помахав він рукою Марині та Олегу, які поралися з ганком. – Знайомтеся, це Наташа.

Марина та Олег привіталися з черговою подругою Бориса.

— Наташка на будівництві працює, січе у цій справі, – повідомив Борис. –  Ми допомагати приїхали.

Тільки зараз Марина та Олег помітили, що молоді люди одягнені по-похідному.

Наталя виявилася дуже корисною на ділянці робіт. Борис також намагався не відставати. Надвечір чоловіки з’їздили за закускою до сусіднього села. Усі заслужили на відпочинок. Щоправда, цього разу Борис вважав за краще ночувати на першому поверсі.