– Можу я хоч на пенсії одягатися як мені подобається?! – кричала мама, коли я просила її відмовитися від безглуздих речей

Головною пристрастю моєї мами був і залишається одяг. Не встигала вона отримати зарплату, як того ж дня витрачала її половину на обновки. Платтяні шафи в нашому домі закривалися з величезним зусиллям – так багато в них було маминих речей.

Але відкриваючи їх, мама впадала в замисленість. З нею відбувалося горезвісне «нічого вдягнути», що дуже веселило тата і дивувало мене. Адже я – адепт мінімалізму. Є по кілька речей на кожен випадок, і мені цього достатньо.

А в мами голова якось інакше працює. Скільки б не було одягу, мамі завжди було мало. При цьому ті речі, на мій погляд, були однотипними.

Воно й не дивно, бо в мами на роботі діяв дрес-код. Там можна було носити одяг тільки певних фасонів і кольорів.

Одягти щось таке можна було тільки у вихідні, і то не завжди. Наприклад, на прогулянку в ліс, який обожнював тато, було просто неможливо піти в яскравій сукні. Тому таких речей у маминому гардеробі було небагато.

Коли я запитувала щодо речей на роботу, навіщо їх стільки, якщо вони майже не відрізняються одна від одної, мама починала доводити, що відмінності є. Навіть показувала їх. Одним словом, речовий шопоголік!

Зараз моя мама на пенсії, але до шопінгу і обновок, як і раніше, має ніжні почуття. Але якщо раніше мама вибирала речі зі смаком, то тепер він у неї ніби атрофувався.

Без сміху на маму вже не поглянеш. Я, звісно, не дуже близька до світу моди, але дещо все ж таки розумію в цій справі.

Розуму не прикладу, що з мамою сталося, але вона стала одягатися то як підліток, то як якась танцівниця бурлеску.

Один день мама може носити мішкуваті толстовки з такими ж безрозмірними штанами і кросівками на величезній підошві. Часто ці речі бувають кислотних відтінків.

Одна, на молоді таке побачити. Молодість – це час бунту й експериментів, тому можна пробачити. Але мама в цих балахонах виглядає комічно. Як то кажуть, ззаду піонерка, а спереду виглядає на свій вік.

А наступного дня мама вдаряється в іншу крайність і змінює безрозмірні мішки на ганчірки в облипочку і з великою кількістю блискіток.

Топіки всякі, короткі спідниці та сукні, які часто доповнюються туфлями на високих підборах. Також у такі дні мама фарбується яскравіше. І, чесно кажучи, такі прикиди мають ще гірший вигляд, ніж балахони.

Нормальні речі ніби повністю зникли з маминого гардероба. Я вже не пригадаю випадку, коли б не хапалася за голову через її зовнішній вигляд. Хоча раніше він був для мене на найостаннішому місці.

А все тому, що мене, коли я приїжджаю до батьків, сусідки занадилися питати, чи все гаразд із моєю мамою. А то, мовляв, виглядає дивно.

Одна з цих кумочок навіть радила мені напівпошепки хорошого лікаря-психоневролога. У той момент я готова була перетворитися на пил від сорому!

І коли ми з мамою разом кудись ідемо, мені теж незатишно. Адже багато перехожих кидають на маму здивовані або осудливі погляди.

Хтось із цікавістю розглядає її. Мовляв, що за дивовижний птах. І мені від такої підвищеної уваги, нехай і не до мене, стає дуже незатишно. А мамі все одно. Йде з гордо піднятою головою і нікого не помічає.

Спочатку я пробувала вирішити це питання більш-менш мирним шляхом. Поділилася з татом своїми тривогами щодо маминих експериментів із зовнішнім виглядом.

А потім запропонувала, щоб ми удвох делікатно з нею про це поговорили. Розуміла, що поодинці мені навряд чи вдасться переконати маму.

Але татові виявилося все одно. І чого я від нього хотіла? Тато живе за принципом здорового пoфiгізму, і на мамині ігри з іміджем йому плювати. За його словами, це кумедно. І йому головне, щоб мама мізки не робила. Є захоплення – і чудово.

Тому я все ж спробувала сама поговорити з мамою. На жаль, м’які розмови про те, що мамі такі речі не дуже-то личать, ні до чого не привели.

Днями я вже прямо сказала, що мама в цих балахонах і відвертих пов’язках на стегнах з паєтками має смішний і безглуздий вигляд.

Ці ганчірки треба викинути або роздати нужденним. Також я дала зрозуміти, що готова натомість подарувати мамі інший одяг – більш стриманий. Маму ця бесіда вивела з себе.

– Спочатку школа з її формою і мама, яка не дозволяла на вихідних одягнути що-небудь яскраве. Потім робота з дрес-кодом: речей багато, а вдягнути нічого. Можу я хоч на пенсії одягатися як хочу?! – кричала вона у відповідь.

Також мама звинуватила мене в спробах запхати її в сірі бабусині кофти й косинку. Та ні ж ні! Я, не будучи знавцем, почитала статті про нинішню моду.

І там є не тільки балахони, а й цілком стримані та елегантні речі. Я показала мамі фото з тих статей і сказала, що саме такий одяг хочу їй подарувати.

Але мама відкинула мою ідею. Мовляв, занадто нудно. Я пробувала зайти з іншого кінця, запитавши, чи не бентежить маму, що багато хто вважає її божевільною.

– Нехай думають усе, що їм завгодно. Мені все одно на цих сіреньких мишок! – гордо заявила вона.

Я зрозуміла, що подальша суперечка марна. Схоже, у мами дуже вже запізнілий юнацький бунт. Сподіваюся, через рік він сам зійде нанівець.

Але продовжую тримати руку на пульсі. Спостерігаю, чи не з’явилося в мами якихось ще дивацтв. А то не рівна година, і доведеться скористатися телефоном лікаря, який мені дала сусідка батьків.