– Моїй колишній матері більше ніхто не потрібен. Так нехай подавиться своїм інтернетом…
5 років тому мій тато помер. Відтоді моя мама, швидше від самотності, завжди хотіла бути поряд зі мною. Просила приїхати в гості до неї, сама до нас напрошувалася, викликалася з внуками посидіти. Кожен день вимагала приділяти їй увагу.
Звісно, я розумію, що це моя мама і вона мене народила, але ж і в мене є особисте життя, а від неї ну просто не було відпочинку, що не подобалося моєму чоловікові, хоч він і не надто показував своє невдоволення. Тому було вирішено, що ми знайдемо їй заняття, якому вона зможе себе присвятити.
Василь запропонував купити їй комп’ютер та провести інтернет. А що? Ідея справді хороша. Тепер можна було телефонувати по відеозв’язку, до того ж без витрат на стільниковий зв’язок. Але з того часу, як я навчила маму користуватися комп’ютером і провела мамі інтернет, її немов підмінили. Цілодобово безперервно сидить в комп’ютері й тепер ніхто більше їй не потрібен.
От і цього разу, коли ми попросили її посидіти тиждень з дітьми, вона почала на мене кричати:
– Ну і навіщо ви їх привезли до мене? Вони вже виросли й самі можуть простежити за собою! А у мене часу на них зовсім немає! – кричала вона.
– Мамо, ми попереджали тебе і ти погодилася нам допомогти. Ми з Василем вже більш як 5 років ніде не відпочивали, тиждень подивишся за онуками, нічого з тобою не станеться.
– Тиждень, теж мені! За цей, як ти кажеш, тиждень вони мені весь дім рознесуть! А що, Галина не може за ними подивитись? Вона теж їм бабуся, вічно я повинна вас виручати, а про свої справи забувати.
– Свекруха завжди рада допомогти нам. Я б із задоволенням дітей їй відвезла, та тільки вона в лікарні зараз знаходиться на обстеженні.
– Вічно Ви без мене нічого не можете. Не заводили б тоді дітей, раз не можете завжди бути поруч з ними.
– Я завжди мріяла почути це від тебе, мамо. – з жалем сказала я, – У тисячний раз шкодую, що навчила користуватися тебе комп’ютером, а хотіла як краще. Щоб спілкуватись з тобою по відеозв’язку, розмовляти годинами безкоштовно. Щоб тобі нудно не було однієї.
– З Вами не занудьгуєш… Ні дня спокою не даєте!
– Ні дня? Нагадай мені, коли ми останній раз тебе просили за дітьми доглянути? Більше року пройшло! З дому не витягнути, в гості не приїжджаєш, не потрібно тобі це стало! – почала я заводитися, – А згадай-но, як ти весь час просила внуків тобі привезти, в гості просилася, хотіла до нас переїхати ?! Провела я тобі інтернет на свою біду. Якби знала, що ти так ставитися до нас станеш і тобі більше ніхто не буде потрібен, то не подумала б навіть знайомити тебе з комп’ютером.
– Все, заспокойся, заспокойся – перебив мене чоловік і обняв, щоб я не перевернула дім догори дном.
– Говорила я тобі, найняти няню треба було! Ну заплатила б я якісь милій дівчині. Куди краще, ніж зайвий раз зі своєю мамою контактувати.
– А потім думати, що за жінка в нашому домі з дітьми сидить і переживати всю відпустку?
– Перевірених няньок багато! Нема чого бабусю через дрібниці турбувати! – перебила нас мама.
– Анно Сергіївно, ну хіба ви не хочете посидіти з внуками? Яка бабуся відмовиться? – запитав Василь.
– Я відмовлюся! З радістю відмовлюся! – закричала мама, – У мене є інтернет, а з вас мені більше ніхто не потрібен!
Тут моя нервова система не витримала, я мовчки попрямувала до виходу, щоб не рознести все.
– Ти куди? – запитав чоловік.
– А ти не чув? Моїй колишній матері більше ніхто не потрібен. – зі сльозами на очах сказала я, – Так нехай подавиться своїм інтернетом.
Бажання кудись летіти після такої бесіди не було абсолютно ніякого, та й дітей не було з ким залишити. Няня – для нас не варіант, а взяти їх з собою ніяк не встигнемо. Занадто пізно оформляти документи, та й дорого.
Але порятунок прийшов з нізвідки, можна так сказати. Чоловік розповів своїй мамі про те, що наша відпустка накрилася і вона спеціально виписалася з лікарні на тиждень, щоб посидіти з внуками.
– Улюблене заняття – проводити час з внуками. – сказала свекруха.
Боже, як я вдячна їй за все, що вона заради нас робить. А ось з моєю мамою повна біда, навіть не знаю, що робити. Ми їй стали зовсім не потрібні. Хочеться плюнути на неї й забути, і, одночасно, щоб вона знову стала мені мамою, а моїм дітям бабусею.