Мої близькі не розуміють, як після розлучення ми стали з чоловіком найкращими друзями

На своєму досвіді переконалася, що іноді кінець одних стосунків може стати початком інших, не менш цікавих та теплих.

У шлюбі ми з чоловіком були десять років. Бажання одружитися не було спонтанним. Ми на той час були дорослими людьми. Обидвоє працювали, в обох було житло.

Свої квартири ми вирішили здавати і вклалися на етапі котловану в троячку, де планували ростити дітей і бути щасливими до кінця наших днів. На жаль, нашим мріям не судилося збутися.

Не скажу, що ми жили в душу. Та й навряд чи у реальному житті таке можливо. Все-таки сходяться дві різні людини. Неминуче починається притирання, якісь конфлікти.

Однак нам вдавалося виходити із сварок максимально мирно. Ми обговорювали спірні моменти, йшли на поступки. Наприклад, якщо чоловік приходив додому раніше за мене, відразу вставав до плити і не чекав, поки я повернуся і приготую вечерю.

Подруги заздрісно шепотіли, що мого чоловіка надовго не вистачить. Мовляв, зараз вся чоловіча половина лінива і розпещена. А я впевнена, що ми самі, жінки позбавляємо мужиків ініціативи.  Адже це ми не пускаємо їх на кухню і не дозволяємо займатися домашніми справами. Мовляв, все одно у чоловіка нічого не вийде, то навіщо пробувати щось міняти.

Спочатку відбираємо у чоловіків каструлі та швабри, а потім ниємо, що вони нічого не вміють і не хочуть нам допомагати. У моїй сім’ї від початку було не так. Обов’язки ми поділили порівну.

У вихідні забиралися разом, робили все нарівні. Я мию сантехніку, він протирає підлогу. Вільний час проводили так само легко, на власний розсуд.

Ніколи я не принижувалась до того, щоб, як мої подруги, забороняти чоловікові бачитися з друзями та ходити до барів. Довіра — ось що важливе в сім’ї. І чоловік мені довіряв на такому ж рівні.

Я вільно бачилася з подругами і навіть могла з ними поїхати у вихідні, наприклад, на турбазу. Вважаю, що краще так, ніж сидіти поряд і за це ненавидіти одне одного.

Рік тому я дізналася, що в мого чоловіка з’явилася жінка. Подруги тріумфували:

— Ось, добилася, розпестила мужика, давала йому волю, а він тобі так підло відплатив.

Я спочатку піддалася цьому настрою. Людина, якій я довіряла найбільше на світі, так зі мною вчинила. Спочатку було дуже боляче. Але потім я вирішила подивитись на ситуацію з іншого боку. По-перше, чоловік мені зізнався ще до того, як його стосунки з розлучницею перейшли у площину ліжка.

По-друге, він повністю визнав свою провину і запропонував найрозумніший у нашій ситуації варіант. Він іде на орендовану квартиру, обмірковує становище, приймає рішення.

Якщо рішення не на мою користь, чоловік залишає мені все нажите нами за ці роки майно. Якщо ж він вирішить повернутися до мене, а я його не прийму, він іде з однією валізою.

Добрі мої подружки радили знайти хорошого юриста з розлучень і відібрати в чоловіка все, що в нього є. Але мені така підступність одразу не сподобалася. Що толку від помсти, вона ще жодну серцеву рану не вилікувала.

Загалом, ми розлучилися. Чоловік пішов до нової обраниці, я залишилася у нашій квартирі. А далі сталося щось неймовірне.

Ми з колишнім почали спілкуватися, як двоє друзів. Все ж таки я його розумію і знаю, як ніхто. І він мене встиг вивчити та зрозуміти. Ми залишилися підтримкою один для одного. Переписуємось, ділимося новинами та планами. Та просто говоримо про життя. Я навіть познайомилася із його новою жінкою.

Ніяка вона не розлучниця, а така сама, як я, нещасна жінка, яка вирішила спробувати знайти щастя в житті. Ото буває так, що знаходиш свою половинку, а вона вже живе з кимось.

Ми, звичайно, в гості один до одного поки що не ходимо, але іноді зустрічаємось на нейтральній території. І мені ця ситуація здається абсолютно нормальною.

А ненормальним мені здається ставлення всіх моїх знайомих і навіть батьків. Варто сказати комусь, що я дружу з колишнім, одразу починається дике виття.

— Та як ти так можеш, та ти себе не поважаєш, та що ти за така ганчірка! – заявила мені рідна мама.

Ось поясніть мені, хто сказав, що після розлучення потрібно ненавидіти один одного? Чому не можна бути просто друзями? Адже якщо любиш людину, то бажаєш їй щастя, хай не з тобою. У мене також намітилися стосунки з колегою по роботі. Колишній в курсі і всіляко підтримує мене, дає поради.

Я встигла посваритися з усіма подругами, які свято переконані, що колишнього чоловіка треба мало не під суд віддати. Як вони не розуміють, що жодного обману не було.

Колишній зізнався ще до того, як сталося щось погане. Вчинив як доросла чесна людина. На мою думку, його рішення гідне поваги.

І нехай я буду у сварці з усіма подружками та навіть батьками. У мене є найкращий друг, за якого я безмежно вдячна долі.