Моя свекруха намагається помирити сина з колишньою дружиною

У  чоловіка Іри в першому шлюбі народилося двоє дітей. Його колишня завжди була в хороших стосунках зі свекрухою і була кращою подружкою зовиці, тому свекруха всією душею прийняла сторону невістки і її дітей.

– Якщо розлучишся – ти мені не син! – кричала вона.

На жаль – він розлучився. Свекруха рвала і метала, вже і після розлучення незграбно, проте щосили намагалася якось помирити їх. Тому поява в житті сина Іри для свекрухи стала крахом надій.

Нову невістку свекруха не злюбила одразу і всією душею. І, що найприкріше, не тому, що з Іриною щось не так. Просто тому, що вона прийшла на місце Олі, першої дружини.

– Щоб очі мої її не бачили! Бач, розумна, чужого чоловіка відбивати надумала! .. У нього діти! І вона знала! І все одно!!..

– Уявляєш, так і сказала – «чужого чоловіка відбивати»! – ділилася Іра з подругою. – А нічого, що вони розлучилися рік тому? З головою у неї все гаразд? .. Хотіла з нею по-доброму, а тепер принципово не буду робити ніяких кроків. Не хоче – не треба!

– Ну і правильно! – підтримувала Іру подруга. – Ваше життя – не її справа. Не хоче спілкуватися – тобі ж легше! ..

Звісно, Іра могла б докласти зусиль і хоча б спробувати налагодити контакт, проте не бачила сенсу. Поведінка свекрухи здавалася смішною і наївною. Подумаєш, налякала стара дурепа – ноги її, мовляв, не буде у квартирі Ірини. Так тисячі невісток про таке і мріяти не сміють! Ірі від цього мораторію тільки легше. …

Свекруха свято дотримувалася даної самій собі обіцянки – і порога нового дому сина не переступала жодного разу. Через якийсь час після початку відносин молоді справили весілля, на яке родичі нареченого не захотіли прийти. Ще через певний час народився син.

Свекруха жила десь там, в паралельному світі. Чоловік Іри регулярно їй дзвонив, іноді їздив в гості, спілкувався з нею з приводу «тих» дітей, які постійно гостювали у бабусі – про «нового» внука бабуся навіть не заїкалися.

Іра спочатку розповідала про все це зі сміхом – ну і кого покарати хоче бабуся? Іра без неї живе прекрасно, а вже дитина і поготів. Дивно, але сміх незабаром змінився досадою, а там і образою.

Ну гаразд, показала характер – думала Іра. Але скільки можна? Адже це її  рідний внук …

Перша дружина тим часом зі свекрухою  й досі в найближчих відносинах, хоча з часу розлучення пройшло шість років. Постійно дзвонить, питає поради, розповідає про дітей. Напевно, тому бабуся старанно піклується про старших внуків.

Молодший взагалі, крім Іри, нікому особливо не потрібний: чоловік кожні вихідні летить до «тих» дітей, вони ж, бідолахи, без батька. До того ж там уже підлітки, з якими батькові по-справжньому цікаво. З малюком він якось не у своїй тарілці. Та й то його батько в основному бачить по буднях тільки сплячим, які там можуть бути почуття до дитини.

Говорити щось чоловікові марно – у кожного своя правда. В душі в Іри якась втома і безпросвітність. Раніше здавалося – ну ось підросте дитина, буде легше. Але чим далі, тим більше зрозуміло, що справа не у віці дитини. Мабуть, в Іри з чоловіком все йде до розлучення.

– Смішно! – ділиться Іра з подругою. – Але у мене таке відчуття, що я дійсно живу з чужим чоловіком. Його сім’я – там, навколо мами. Сестра з сім’єю, діти й … колишня дружина. Мене туди ніхто не кличе, дитину мою теж, і, хоча я вже який рік посилено не звертаю на це уваги та вдаю, що все в порядку, але яке там «в порядку» …

– Твоя Іра може і непогана, але нам до двору не припала, чи що! – сказала недавно  чоловікові Іри сестра. – За стільки років навіть не спробувала з матір’ю знайти спільну мову, хіба так можна? Любить тебе – повинна любити твою сім’ю. Роби висновки…

Хто винен і що робити далі?