Моя доросла донька категорично проти того, щоб я мала своє особисте життя. І я розумію, що в цьому є моя винна. Тепер пожинаю плоди свого ж творіння

Моїй дочці 19 років, навчається в інституті, вечорами сидить за конспектами. Коли я прошу піти погуляти з друзями, розвіятися, вона відмовляється, посилаючись на завантаженість навчанням.

Я не проти, щоб моя Яночка вчилася. Але ж життя складається не тільки з навчання. Молодість для того й потрібна, щоб розважатися та знайомитися з новими людьми.

Мені довелося у свої роки забути про особисте життя, бо на мені була донька та кредити. Мені хотілося подарувати своїй дитині все найкраще, що є у нашому світі, тому своє життя я кинула до її ніг.

Будь-яка іграшка, на яку показував маленький пальчик моєї Яночки, купувалася одразу й без жалю. Якщо в кінотеатрі показували мультфільм, то ми бігли на нього попереду всіх, купуючи дорогою недешеві смаколики.

Я – не дочка багатіїв і не отримувала у спадок мільйони, тому доводилося на всі дитячі забаганки працювати з раннього ранку і до пізнього вечора.

Грошима колишній чоловік не допомагав – він сам себе забезпечити не міг. Ми на цьому ґрунті часто сварилися та розлучилися.

Яна звикла бачити свою матір у гордій самоті. При ній я не зустрічалася з іншими чоловіками і жодного разу нікого не привела в дім, аби не травмувати психіку дочки в такому ніжному віці.

Розумію, що за рахунок внутрішньої провини перед дочкою я виховала її так, що тепер Яна вважає себе єдиною близькою людиною в моєму житті.

Провину я відчувала через те, що свого часу обрала не того батька для дитини і не дозволила їй відчути справжню батьківську любов та турботу.

Щоб хоч якось “компенсувати моральні збитки” Яночці, я принесла в жертву особисте життя. Однак я вважала, що після її повноліття все зміниться. Мій розрахунок був на те, що Яна подорослішає, зрозуміє, як улаштовані міжособистісні стосунки і спокійно відпустить мене.

Зараз мені 43, і я хочу бути бажаною жінкою! Донька виросла, вступила до того ВУЗу, куди хотіла – не без моєї допомоги, звичайно. А я вирішила для себе, що настав час познайомитися з чоловіком і почати вибудовувати довгострокові відносини. Так у моїй долі з’явився Леонід.

Ми з Льонею познайомилися в мережі. Спочатку просто переписувалися, потім почали зустрічатись на нейтральній території.  Зараз нашим стосункам п’ять місяців, і я вирішила, що вже можна привести коханого чоловіка до своєї оселі, познайомити з дочкою.

Для Яни це був перший мій чоловік за все її свідоме життя. Вона не мріяла про можливість возз’єднання сім’ї – з татом вона навіть не знайома. Але я не знала, що донька настільки не готова ділити мене із іншими людьми! За вечерею дочка не промовила жодного слова, хоч мій чоловік намагався залучити її до розмови. Мені навіть соромно стало за поведінку Яни!

Є підозра, що небажання спілкуватися з моїм кавалером – це значно серйозніша проблема, ніж ігнорування моїх бажань. Може, сходити з нею до психолога? Раптом така замкнутість поширюватиметься не лише на моїх обранців, а й на всіх чоловіків загалом?

У мене ж донька – не підліток, вона повинна вже все розуміти і дати мені можливість побудувати особисте життя. У своєму вона не зацікавлена, зі мною соромиться обговорювати хлопців-одногрупників.

Яночка – домосід, і більшу частину часу сидить у чотирьох стінах одна. Подружок вона теж не має.

Після того, як я проводила Льоню додому, Яна встала з-за столу і заявила мені, що проти його появи в нашому домі. Причини вона не пояснила та закрилася у своїй кімнаті.

Лише наступного дня я досягла від Яни зрозумілої відповіді на її невдоволення Леонідом. Справа не в самому чоловікові, а в тому, що вона не хоче мене ділити з кимось ще.

Мої здогади підтвердилися, і ось тут я безпосередньо запанікувала. Дочку свою я, звичайно, підтримала, але пояснила, що і мені, і їй треба замислитись над особистим життям.

Від появи в домі чоловіка ми не втратимо зв’язок із дочкою, а навпаки, станемо лише ближчими. Тільки ось я переживаю за її психоемоційний стан.

Я думала, що в 19 років дівчата вже повинні емансипуватися від батьків і радіти з ослабленню контролю з боку матері.

Більше того, сама молодь повинна бажати жити самостійним життям та радіти за те, що у мами з’явилася людина, яка візьме на себе частину її уваги. А вона тим часом буде вільна від батьківського контролю.