– Могла б і заготовок наробити, а не викидати! – намагалася я достукатися до дочки

Я маю дочку Віку. Їй двадцять п’ять років скоро виповниться. Минулого року моя Віка вийшла заміж.

Часи нині непрості, ось я і запропонувала молодій сім’ї допомогти. У мене від батьків є спадок у вигляді добротного приватного будиночка.

Будинку звичайно вже більше півстоліття, але він із гарного бруса. Усередині після старих жителів теж, звичайно, не євроремонт, але деякі меблі цілком ще придатні були. Ось я молоді запропонувала там оселитися.

Будиночок у межах міста, не в дідька на паличках. Там і транспортна розв’язка зручна та магазини. І свій невеликий город та двір із квітами.

Коли батьків не стало, ми три роки використовували будинок як дачу. Щодня туди не наїздишся – далеко. А ось влітку було саме те. Пожити на природі, покопатися на городі. Та й сусідів усіх ми там знаємо мало не з дитинства.

Ось наша молодь туди перебралася. Зручно тоді це було всім. Нам із чоловіком – бо тягар тривоги впав. А то весь час якось переживаєш, як там батьківська хата порожня стоїть. Сусіди якщо щось серйозне трапиться, звичайно б повідомили, але це не те.

А Віці із чоловіком взагалі краса. І в побуті одразу один одного випробують і щодо фінансів теж зручно.

Живуть вони безплатно, комуналку платити не треба. Там із платежів лише рахунок за вивіз сміття та світло з водою за лічильниками. Загалом виходять справжні копійки.

Зиму молода сім’я начебто прожила добре. З усіх труднощів тільки що сніг почистити.

Навесні Вікуся мені похвалилася, що вони з чоловіком у городників гратимуть. Тільки самі розсаду вирішили не садити. У нас у місті є плодорозплідник, там, мовляв, і куплять.

Ну, справа хазяйська, ми з батьком не ліземо, тільки збоку спостерігаємо. Коли до травня почалася спекотна городня пора, Віка покликала нас із батьком, щоб у якихось питаннях ми їм допомогли.

Молодь же нині до ладу й не знає, як правильно висаджувати навіть треба. Нам не важко, ми приїжджали кілька разів допомагали чим просили.

Літо промайнуло дуже швидко. Цього року ми з чоловіком вирішили, раз тепер дача наша зайнята, то рвонемо ми в санаторій. Бо толком і не відпочивали з самої молодості. Ось повернулися ми, вирішила я до доньки в гості змотатися.

От чесно, краще б не їздила! Така злість мене щось взяла. Абияк із собою справлялася, щоб до рукоприкладства не дійти.

Приїжджаю, отже, я і що бачу? Батьки завжди мали багато ягоди на ділянці. Тут тобі і смородина, і агрус, і чорноплід, і вишня. Плодові дерева теж є: груша, яблуня та слива.

І все це багатство з кущів уже відвалювалося, на землі валяється, гниє. Я стала на Віку кричати, що ж це за неподобство таке? Що ж вона за господиня? Де це бачено, щоби так продукти переводити! Нині час такий непростий.

А дочка давай дивуватися ще. Мовляв, як же це ми вдвох із чоловіком стільки зжерти мали. Я дивуюся взагалі! А варення наварити, а узвари? Розуму ні в одної, ні в другого не вистачило!

У країні невідомо, що завтра із зарплатами буде і продуктами, а вони так розкидаються. Запитала, а що там у них загалом за врожаєм? Ще й огірки садили з помідорами, і перець і кабачки.

А Віка каже, що змогли, щось з’їли, частину вона приятелькам на роботі віддала просто так. А решту викинули. Тому що вони з чоловіком самі не впоралися. І, знову ж таки, жодних заготовок ніхто не робив!

Адже можна було і закрити огірки, помідори! А з кабачків із перцями лечо зробити чи ікру. Але ні, простіше ж «не морочитися», як сказала дочка. І головне ж вона вважає, що права! Ще й огризається на мене! Каже, що з роботи приходить, і їй взагалі не до цих закруток і варень!

Ага, втомлюються вони з чоловіком, сил немає. А раніше як? Адже ми, та й батьки, наші якось справлялися. І працювати встигали, і город. Та ще й іноді худобу тримали! А ці в офісах своїх день відсидять, а потім удома їм, бачите, лінь щось робити. І це ще дітей народити не встигли.

А коли діти з’являться, тоді що? І їсти готувати, мабуть, перестануть, бо тяжко буде. Так з голоду й помруть обоє.

Додому повернулася, біля під’їзду зустріла приятельку-сусідку. У душі так кипіло, що не стрималася і з нею поділилася. А вона каже, що я даремно себе так накручую. Мовляв, живуть окремо, їм все подобається, а твоя тоді яка справа.