– Мені соромно? Ти смієшся? Це ви повинні згоріти від сорому, що не можете забезпечити забаганки своєї дитини!

Володя не зміг вступити до інституту, оскільки абсолютно забив на навчання та іспити. Тепер йому загрожувала армія, яка абсолютно не входила в його плани.

Здоров’я у хлопця було чудовим, а тому відкосити за станом здоров’я не виходило. Залишався тільки один вихід – грошовий викуп, але  потрібної суми у його сім’ї не було.

Хлопець почав скидати в сумку свої речі. Це побачила його мама і спитала:

– Володя, стривай, куди ти зібрався?

– За кращим життям, подалі від вас. – сказав він, поспішно одягаючи кросівки.

– Ми хіба винні, що працюємо чесною працею? – в розмову втрутився батько хлопця. – Ми з твоєю мамою 40 років чесною працею заробляємо собі на життя. Забезпечили тебе їжею та одягом, а тепер ти так не вдячно з нами поводишся. Тобі не соромно?

– Мені соромно? Ти смієшся? Це ви повинні згоріти від сорому, що не можете забезпечити забаганки своєї дитини!

– Ти вже не дитина, тобі 19 років. До того ж сам винен, що не зміг поступити. А тепер швидко вибачився перед нами й пішов готуватися до іспитів, може  через рік поступиш! Та й армія з тебе людину зробить і батьків цінувати навчить.

– Не вчи мене жити, ви сам бідні й нічого не добилися! – з цими словами хлопець покинув квартиру.

– Мда, кохана …. Ми виховали невдячну тварюку, тільки за це мені й соромно. – зі сльозою на очах вимовив батько.