Мені довелося достроково виходити з декрету, бо свекруха купила машину, а мій чоловік їй кредит оплачує

Не вдалося мені насолодитися законним декретом, довелося залишати дитину під опікою свекрухи. А причина в тому, що нам різко не вистачало грошей. Діру в сімейному бюджеті пробила машина, куплена тією самою свекрухою. Купити вона купила, але кредит за цю саму машину тепер платить мій чоловік.

До декрету ми із чоловіком готувалися. Квартира у нас була, мені її бабуся подарувала ще до весілля. Ми там зробили ремонт, облаштували дитячу. Дещо назбирали, щоб декрет пережити без особливих потрясінь. Купили все необхідне для малюка. Загалом підійшли відповідально.

Я планувала, що відсиджу декрет повністю, займатимусь будинком та дитиною. Але все пішло наперекосяк майже відразу після пологів, місяці чотири тільки й минуло. У чоловіка на роботі почалися проблеми, зарплату суттєво урізали, а три тижні вони взагалі просиділи власним коштом.

Жили з тих накопичень, що були. Але ці накопичення розраховувалися як підтримка, а не як повне забезпечення. Я думала вже самій виходити на роботу, залишивши чоловіка у декреті, але у нас на роботі була приблизно така сама ситуація.

У мене вже піднімалася паніка, але тут усе почало повертатися до своєї колії. Чоловік повернувся на роботу, все почало нормалізовуватися, хоча від накопичень майже нічого не залишилося, все витратилося і проїлося.

Свекруха до нас у гості ходила регулярно. Онука відвідати, попити чай, за життя поговорити. Постійно голосила, як за нас переживає, як би вона хотіла допомогти, та нічим. Дуже тішилася, коли в нас почало все налагоджуватись. А потім за кілька місяців купила собі машину в кредит.

Про те, що свекруха хоче машину, я знала. Не те щоб це була її рожева мрія, але автомобіль у розмовах згадувався досить часто. Вона міркувала про те, як це зручно, особливо коли треба з’їздити на дачу чи взимку їхати до поліклініки

Момент, коли мама чоловіка відучилася на права, я не вловила. Та мені й не до пильного стеження за мамою чоловіка було. В мене дитина на руках. Я про наявність у неї прав дізналася, коли вона вже машину купила.

Прийшла до нас свекруха, світиться, як начищений самовар.

— Виглянь у віконце. Бачиш, там червона машина стоїть? Це моя ластівка! – з гордістю промовила свекруха.

Я визирнула, подивилася, на автопілоті привітала маму чоловіка із покупкою. От, гадаю, поки ми тут останню картоплина без солі доїдали, вона нас могла лише морально підтримати. А як шкодувала, як журилася. І тут раптово така не копійчана покупка.

Уголос я цього говорити не стала. Прийняла як факт, але в пам’яті, звичайно, відклала. Я їй не заздрила, сама я без прав і за кермо не рвуся, а в чоловіка машина є, тож заздрити тут нема чому.

Минуло кілька місяців, чоловік уже працював на повну силу, але грошей нам не вистачало. Причина проста – чоловік оплачував автокредит своєї мами. Раз вона попросила допомогти, другий, а потім це стало нормою. Мене само собою не влаштовувала ця ситуація. Я собі зайвий раз джинси не можу купити, продукти по акції шукаю, а свекруха на машині розсікає, яку мій чоловік оплачує.

– Мама завжди хотіла машину, але тягла мене сама, не могла собі дозволити. Тепер купила. Я повинен їй допомогти, це ж мама, – пояснював чоловік, але для мене це не пояснення, а якийсь дитячий белькіт.

– А твоя мама не могла ще кілька років почекати зі своєю мрією? Адже знає, в якому ми становищі – я в декреті, запаси ми проїли, ти працюєш не в нафтовій компанії, – злилася я.

– Мама не молодшає. Скільки їй треба було чекати? А якщо ти з декрету не вийдеш, а ми одразу за другим підемо? Ми впораємося, – заспокоював чоловік.

Так от, ми не впоралися. Фірма чоловіка знову почала переживати не найкращі часи, їх знову почало колихати, а зарплата – місяць густо, місяць порожньо. Тоді й дозрів чоловік до розмови.

– За кілька місяців синові півтора року буде. Думаю, тобі варто вийти на роботу, – приголомшив мене чоловік заявою. – Бачиш, що нам не вистачає.

– Нам би вистачало, якби кредит твоєї мами не від’їдав частину бюджету! – Я розлютилася на його слова. – А дитина з ким залишиться? Садок нам не світить, а найм няні нам не по кишені.

– Про це не хвилюйся, із сином мама посидить із задоволенням.

Краще б свекруха з такою ж насолодою на роботу пішла, а точніше поїхала. Ми з чоловіком навіть посварилися на цю тему. Я маю кинути дитину, щоб заробляти на машину свекрухи, просто межа мрій!

На роботу я таки вийшла, іншого виходу в мене просто не було. Свекруха сидить із онуком, не забуваючи ввечері мені вказувати на те, що вдома у мене брудно, та й готую я якось не дуже.

Начебто я маю на цей час! Взяла б та допомогла, якщо така розумна. До себе вона онука не забирає, відмазуючись, що в неї для дитини нічого немає. Але мені здається, це зайвий привід сунути носа по чужих шафах.

Чекаю-не дочекаюсь, коли син піде в садок і мама чоловіка перестане постійно стирчати в мене вдома. На чоловіка я досі скривджена. Раніше про другий декрет замислювалася, а тепер навіть не хочу чути про це.