Мені чоловік сказав, що йому урізали премію, а сам кредит колишній дружині на машину виплачує, там же дитина

Чоловік мені збрехав, що йому урізали премію, тому отримувати він буде вдвічі менше. Неприємно, звичайно, але що вдієш. Але потім з’ясувалося, що йому нічого не різали, просто він благородно виплачує кредит за машину, яку купила колишня дружина.

Розлучилися вони близько п’яти років тому, дружина сама подала на розлучення, щось її не влаштовувало. Я не розпитувала, що в них там сталося, бо й усієї правди не дізнаєшся, і не бачу сенсу ворушити минуле. Мені достатньо було знати, що там є колишня дружина та дитина. Із донькою чоловік спілкується, до нас він її не приводить, вони гуляють у парку, ходять в кіно, на каруселі, кудись ще.

Ще чоловік сплачує аліменти. На мою думку, цілком пристойні. Якщо там мама працює, то дитина має бути упакована від і до. Усі витрати на лікування, навчання та відпочинок чоловік оплачує окремо від аліментів. Я не скаржусь, зарплата у нього нормальна, навіть після всіх виплат залишається достатньо, на життя нам вистачає, я теж додому гроші приношу.

Але іноді доводиться чоловіка тримати. У своїй щедрості він іноді буває дуже марнотратним, а у нас є і свої сімейні потреби, не все ж таки на дитину спускати. Тим більше, коли гроші витрачаються не на щось важливе і потрібне, а на чергові примхи, типу, планшет, другий велосипед, гіроскутер і таке інше. На ці теми у нас бувають конфлікти. Іноді він до моїх аргументів прислухається, іноді я поступаюсь.

Жили ми, не тужили, поки близько півроку тому чоловік не прийшов додому з сумним обличчям та поганими новинами. Він сказав, що його відділ завалив один контракт, тому на премію найближчого року він може не чекати. Премія там досить відчутна була, становила майже половину зарплати.

Він відразу попередив, що я можу годувати його одними макаронами, але аліменти він продовжить платити, а все інше віддаватиме мені до копійки. Жест гарний, але він точно знав, що я так не вчиню. Ми ж сім’я, щось придумаємо. А з приводу аліментів я його навіть підтримала, дитина ж не винна, що така ситуація вийшла.

Вільних грошей стало відчутно менше, тому що після виплати аліментів половинчаста зарплата чоловіка була невеликою. Ми переглянули бюджет, вибрали, що найближчим часом зможемо виключити, на чому заощадити, все підбили – жити можна. Про відпустку довелося забути до кращих часів, але чоловік обіцяв, що наступного року точно все має налагодитися, тоді і з’їздимо.

Минулого тижня я випадково почула розмову чоловіка з колишньою дружиною. Динамік у нього гучний, тож її голос я знаю добре. Я вже майже пішла, щоб не підслуховувати, як мене зачепила фраза “вчора кредит сплатив”. Дуже мені стало цікаво про що мова, але вони перейшли на іншу тему. Але мене ця фраза не відпускала, бо у нас із чоловіком кредитів немає, принаймні я так думаю.

Спочатку я намагалася викинути з голови цю фразу, але не виходило. Щоб зайвий раз не хвилюватися, вирішила запитати чоловіка прямо, чого соромитися, ми ж сім’я. Запитала і зрозуміла, що зараз він брехатиме.

Одна з особливостей мого чоловіка, він коли бреше, завжди червоніє, завжди. Це вже сто разів перевірено. Почервонів він і того разу. Почав лепетати, що це по роботі там, вони брали якусь техніку, а взагалі підслуховувати погано. Але я приперла його до стіни і він зізнався.

Виявляється, що півроку тому колишня дружина взяла у кредит машину. Але її зарплати на погашення кредиту не вистачить. Точніше вистачить, але тоді їй доведеться дуже сильно втиснутись у потребах. Тоді вона присіла на вуха моєму благородному чоловікові і почала співати.

Колишня сказала, що дівчинка цього року йде до школи, потім ходитиме на гуртки, а біля їхнього будинку поблизу нічого такого немає. Тому дитину доведеться возити.

Чоловік знайшов ці аргументи дуже переконливими та погодився сплачувати кредит на авто. Брала вона, дякувати Богу, не “Лексус”, тому він планував за рік віддати кредит повністю. А мені чоловік не сказав, бо був упевнений, що це не схвалю. Ще б мені таке схвалювати!

Колишня у нього молодець просто так вдало розкрутила його, натиснувши на батьківські почуття. До неї навіть питань немає, кожен намагається влаштуватися краще. До чоловіка в мене питань набагато більше. Зараз я на нього дуже зла.

Я розумію, там його дочка, але головою своєю розуміти треба. Машину купили, щоб дитину возити. Куди вона її возитиме, якщо сама працює з дев’яти до шести, по яких гуртках? Якщо потім їй квартира знадобиться, щоб дочка до школи могла пішки ходити, він їй потай від мене візьме іпотеку?

Такі питання у сім’ї мають обговорюватись, бо бюджет у нас загальний. А брехати взагалі неприпустимо. Ось як йому тепер вірити? Мама каже, що з роками витрати на дитину тільки зростатимуть, це що виходить, на своїх інтересах я можу поставити хрест, бо чоловік усю зарплату віддаватиме донечці? Навіщо мені така сім’я?