Мати змушувала віддати нашу з дружиною квартиру моєму брату, щоб він улаштував особисте життя

З самого дитинства я розумів, що мама більше любить мого молодшого брата. Йому діставалося все найкраще, а я з усіх сил намагався їй догодити, аби отримати хоч краплю материнського тепла.

Це скінчилося ближче до мого повноліття, коли я зрозумів, що всі мої зусилля безглузді. Сашенька буде кращим за мене, навіть якщо нічого не робитиме. Я почав жити, не зважаючи на її думку.

Стало значно простіше. Я нарешті почав вірити в себе і самостійно виборював своє місце під сонцем. Мої справи йшли цілком успішно, тоді як брат навіть після повноліття продовжував жити з мамою, немов кімнатна рослина.

З родичами я спілкувався, іноді навіть допомагав їм, якщо було потрібно. Відверто кажучи, мама сама телефонувала мені, якщо їй щось було потрібно.
Взагалі я здивований, що вона не стала просити віддати брату квартиру, яку бабуся мені заповідала. Думаю, це тому, що приблизно в той самий час я одружився, і було б зовсім некрасиво намагатися відібрати житло у молодої сім’ї.

До речі, про моє весілля. Після нього мама почала приділяти мені більше уваги. Деякий час вона навіть намагалася стати типовою свекрухою, яка дошкуляє невістці з примх, але я не дозволив цього.

– Та я ж як краще хочу, – сплеснула вона тоді руками, роблячи вигляд ображеної невинності.

– Не треба, мамо. Ти й сама знаєш чому, – я не говорив прямо про наші стосунки, але вона все зрозуміла.

Життя знову повернулося в звичне русло, де я з матір’ю перетинався лише коли щось траплялося. Мені було так добре, і стало ще краще, коли я дізнався, що скоро стану батьком.
Пам’ятаю, як одразу ж замислився над тим, чи буде нам зручно в однокімнатній квартирі. Зрозумів, що ні, й почав думати про розширення житлоплощі. Разом з дружиною ми шукали варіанти, які підходять під наш бюджет.

Мати, дізнавшись про це, теж почала метушитися, пропонувати квартири ближче до неї. Спершу я не зрозумів, навіщо вона так поводиться. Невже збирається допомагати з онуком? У це важко було повірити.

Все прояснилося, коли вона запросила мене в гості, щоб поговорити. Після розлогих промов про те, що рідним треба допомагати, вона нарешті озвучила свій план.
Ми з дружиною мали б купити нову квартиру і віддати її Саші, а самі переїхати до неї. Мовляв, і їй з онуком не буде нудно, і ми по господарству допомагатимемо. А брат зможе влаштувати особисте життя, бо інакше так і залишиться холостяком.

Я був шокований пропозицією. Як таке можна сказати при здоровому глузді?! Не вірилося, що я це чую. Чому мати думає лише про комфорт брата, а сам брат нічого не робить?

Я сказав, що цього не буде, але вона попросила ще раз подумати. Я вже тоді знав, що нізащо не погоджуся. Нехай брат улаштовує особисте життя не за мій рахунок і сам допомагає матері.

Дружині розповів, але попросив не хвилюватися. Сказав, що сам у всьому розберуся. Я знайшов гарний варіант подалі від району, де мешкала мати, і почав шукати покупців на нашу квартиру. Все вирішилося за пару місяців, чому я був невимовно радий.

Мати знову звідкись все дізналася, зателефонувала з претензіями, що житло ми купили занадто далеко. Відверто заявляла, що незадоволена, і майже вимагала оформити квартиру на брата.

– Синку, не впирайся. Ти ж особисте життя влаштував, тепер братові допоможи. А якщо ні, то й знати тебе не бажаю, – вона нахабно ставила ультиматуми, навіть голос не здригнувся. – А не то у тебе більше немає матері.

– Знаєш, мені здається, що в мене її і не було, – відповів я і поклав слухавку.

Вона передзвонила, але я скинув виклик, не бажаючи її слухати. Мені було і боляче, і неприємно водночас. Все життя я спостерігав цю несправедливість, у дитинстві та юності навіть боровся з нею. Але досить. Я все одно не буду для матері хорошим, навіть якщо подарую квартиру її улюбленому синові.

Ми спокійно заїхали в нову квартиру, готуємося стати батьками. Мама жодного разу не зателефонувала з того дня, я теж не намагався. Та і бажання не виникло після тієї розмови.