Мама штовхає мене по життю не заради мене, а щоб було, чим хвалитися перед ріднею і подружками

Мама завжди змушувала мене йти вперед і чогось досягати. Бігала зі мною по виступах і змаганнях, стежила за режимом дня, дієтою і успішністю, хоча сама працювала. Але робилося це не заради мене, а щоб на зустрічі з ріднею і подружками можна було так невимушено розповідати, яка я розумна й успішна, які в мене нагороди і досягнення.

Відвертих провалів у мене не було, але іноді замість першого місця я посідала друге чи третє. Мама в таких випадках не кричала, не била, просто стискала зуби і змушувала займатися ще інтенсивніше.

Мені нічого не залишалося, як слідувати її вказівкам. Хоча і навантаження були занадто серйозні, і хотілося все кинути і просто спокійно пожити.

Коли в тебе з дитячого садка немає жодної години, щоб просто позайматися чимось своїм: дуже складно жити: особливо коли ти дитина. Але в мами був суворий графік, якого вона змушувала мене дотримуватися.

– Я для тебе ж стараюся. Гуляння у дворі та перегляд телевізора не зроблять тебе успішною людиною, – повторювала мама.

Мені не хотілося бути успішною, але я відчувала, що мама буде мене любити і хвалити тільки тоді, коли я чогось досягну. В іншому разі вона просто буде мене терпіти.

Мама проштовхувала мене скрізь, куди дотягувалася. На всі змагання, на всі концерти. Тягала по різних заходах. У школі доводилося писати майже всі олімпіади.

Я не ходила на ранки, якщо там не виступала. Я не ходила на дискотеки, бо вони вибивалися з мого режиму дня. Навіть на канікулах я вставала о сьомій ранку, а мій день був розписаний по хвилинах.

Мама дуже любила приводити гостей до моєї кімнати, де все було завішано медалями і грамотами, де стояли кубки. Коли мамою захоплювалися і хвалили за те, яку вона дочку виростила, мама була по-справжньому щаслива.

Мені пророкували блискуче майбутнє, а я вже до одинадцятого класу так втомилася, що не хотіла нічого. Я страшенно заздрила звичайним хлопцям, у яких з навантажень тільки школа і гурток за вибором.

Мій день був насичений уроками, репетиторами, тренуваннями, заняттями і самопідготовкою. О десятій годині я вже лягала спати, щоб наступного дня все повторилося.

В універі доводилося не тільки вчитися. Мама змусила претендувати на місце старости групи, мене зрештою й обрали. А ще я мала займатися будь-якою студентською активністю.

– Будеш у деканату на хорошому рахунку. Потім можуть запропонувати що-небудь цікаве для стажування і роботи, – твердила мама.

На роботу вона мене пропхала через своїх знайомих, тепер постійно мотивує мене робити кар’єру: адже старт вона мені забезпечила, а далі я маю сама крутитися, щоб радувати маму.

Їй потрібні приводи для гордості, а те, що я теж чогось хочу, її не хвилює. Мама вважає, що краще знає, чим я маю займатися. Мамі плювати, що я вигоріла ще в одинадцятому класі.

Мені не подобається моя робота, я не хочу вигадувати, як монетизувати мої навички з музики та інших занять. Я хочу просто пожити, щоб ні про що не боліла голова.

– Ти смepті моєї хочеш? У тебе стільки сил і коштів вкладено, а ти готова все пустити коту під хвіст? З чого ти втомилася? Тобі все на блюдечку приносили! Втомилася вона! – розлютилася мама, коли я сказала, що не хочу жити на роботі, щоб побудувати кар’єру.

Я припускала, що по-хорошому не вийде, тому буде задіяний план «Б». Накопичу грошей і поїду в інше місто, де мене ніхто не знає, де мама не зможе на мене тиснути.

Треба вже нарешті розібратися: а чого я сама хочу. До цього були перегони, які мені забезпечувала мама, а тепер час зупинитися, бо ноги вже не несуть.

Я знаю, що вся рідня вважатиме мене невдячною: адже мама стільки для мене зробила, але плювати. Я так більше не можу. Нехай мамі буде нічим хвалитися: це вже не моя проблема. Я просто хочу спокійно жити.