Мама раптом запалала бажанням спілкуватися з онукою. Ось тільки підлітку це вже не потрібно

Ми з чоловіком у шлюбі вже двадцять п’ять років. Нашій старшій дочці двадцять чотири. А молодшій шістнадцять. Старша вже зовсім самостійна і мешкає від нас окремо. Зараз вони разом із її молодим чоловіком винаймають квартиру і думають про весілля.

А ось молодша ще поки що у школі. І саме на неї раптом несподівано обрушилася любов бабусі з дідусем.

Вся суть ситуації у тому, що мої батьки ніколи нам із чоловіком наших дітей ростити не допомагали. Зі старшою дочкою я можу ще пригадати два-три випадки, коли з нею сиділи бабуся з дідусем у її ніжному віці. Але й це було через найгострішу необхідність і цілковиту безвихідь.

Одного разу точно пам’ятаю, що мені треба було на прийом до лікаря, другий був, коли ми оформляли угоду купівлі нашої квартири. Другий запам’ятався особливо яскраво, бо в юстиції була черга, і ми пробули там довше запланованого. На початку нульових ніхто і мріяти не міг про електронну чергу або попередній запис.

Коли ми з чоловіком повернулися, вдома нас чекало цілковите пекло. Кричали і моя мати та дворічна дочка.

А ось із молодшою ​​нашою дочкою мої батьки не залишалися взагалі жодного разу. Ні на годину, ні на вихідні. Взагалі ні на скільки ніколи. Мені взагалі здавалося, що мама вважає, що ми її дарма народили.

Коли доньці було років зо три, мама звинуватила її в моїх невдалих пошуках роботи. Мені тоді довелося звільнитися зі старої роботи та шукати нову, бо з колишнім графіком я не могла водити доньку до дитячого садка.

Мама була якось показово холодна з молодшою. Наче внучка взагалі їй і не рідна. Якщо таке припускати, то так поводитися могла б свекруха, а не моя мати. Спочатку мені було дуже прикро.

Словами важко передати, що відчуває мати, коли її дитину бабуся забуває привітати із Днем народження. І так кілька років поспіль. Старшу онуку вітає та навіть подарунки дарує. А у день народження молодшій навіть не подзвонить.

Єдиний подарунок, що я пам’ятаю, це були дерев’яні кубики. Начебто і подарунок непоганий, корисний. Але доньці тоді було років дев’ять-десять, і їй ці кубики були взагалі до ліхтаря. У той час вона вже багато читала і більше цікавилася комп’ютерними іграми, а точно не дитячими кубиками.

І ось зараз доньці вже шістнадцять. Вона готується до екзаменів, ще має спортивну секцію і хлопчика, який їй подобається. А тут намалювалася практично чужа і малознайома для неї жінка і такий самий чоловік, які вирішили нарешті спілкуватися.

Як я не можу пояснити для себе їхню відстороненість усі ці роки, так для мене загадка, чому раптом такі зміни? Тепер батьки третюють мене та онуку та просять її «привозити до них на вихідні».

Але ж це не дворічна дитина, яка виразно не може пояснити, що вона хоче. Людині, на хвилиночку, вже шістнадцять! Мені часом здається, що вона більше за мене знає про цей світ. А тепер, на думку батьків, я мушу змусити дочку дружити з бабою та дідом, яких ніколи не було в її житті.

Раніше, коли батьки приходили до нас у гості, вони наче й не помічали онуку. Так, формальні фрази у тому «як справи у школі». Тепер бабуся їй проходу не дає. Надзвонює і пише. Постійно вмовляє на «погостювати з ночівлею».

Чому раптом такі зміни? Донька від цієї ситуації, м’яко кажучи, не в захваті. У неї своє життя та свої інтереси. Мені вона нещодавно сказала, що бабуся стала дуже нав’язливою, а якщо так далі продовжуватиметься, то вона її занесе до чорного списку.

Мені стільки років було прикро і я не могла зрозуміти, чому мама так холодно ставиться до моєї дочки, але тепер все стало ще незрозуміліше.