Мама проміняла мене на вітчима

Коли я народилася, мій тато служив у армії. Його забрали на службу одразу після того, як він закінчив інститут. Коли він побачив мене вперше, мені вже був майже рік. Бабуся розповідала, що особливої ​​прихильності у батька до мене не було.

Я часто плакала. Батькам на той момент було 24 роки. Звичайно, їм хотілося гуляти і розважатися, а не сидіти з дитиною, яка постійно плаче.

Потім батько раптово помер, щось із серцем, а в мами з’явився новий чоловік. Народилася моя зведена сестра Анжела.

Відносини з вітчимом у мене не склалися. Усю свою увагу та турботу той віддавав моїй сестрі. Мама теж мене не підтримувала.

Коли мені було 12 років, мама запропонувала мені переїхати жити до бабусі. Замість погодитися, я стала плакати, просила не виганяти мене.

З роками вітчим ставився до мене все гірше і гірше. Навіть зараз ці спогади завдають мені болю.

Після закінчення школи я вступила до коледжу. Там я зустріла свого майбутнього чоловіка Степана.

Після закінчення коледжу я влаштувалася на добру роботу. Ми зі Степаном вирішили одружитися.

Я поділилася з мамою цією новиною, думала, вона зрадіє. Але мама відразу сказала, що вона не має грошей на наше весілля і допомагатиме вона не буде. Хоча в розмові я навіть не торкнулася фінансового питання.

Після того як я знайшла роботу, я жодного разу не зверталася до мами за допомогою. З організацією весілля нам допомогли батьки Степана.

Хоч у душі я була ображена на маму, але все одно підтримувала з нею стосунки. Постійно кликала її у гості, майже щодня дзвонила.

А потім захворіла бабуся. Вона вже не могла самостійно доглядати за собою, тому всі ці турботи лягли на мене.

Натомість мені пообіцяли квартиру, де жила бабуся. На бабусину пенсію я купувала ліки та їжу для неї, оплачувала комунальні витрати. Решту грошей віддавала мамі та Анжелі.

Потім Анжела вийшла заміж. Батьки подарували їй на весілля квартиру, тому що мені дістанеться квартира бабусі.

5 років я доглядала бабусю, ходила до неї щодня. Мама та Анжела допомагати не хотіли.

У бабусі були свої заощадження, вона відкладала гроші на чорний день. Якось бабуся віддала мені частину своїх коштів і сказала, щоб я купила собі машину. Так я стала господаркою власного автомобіля.

Звичайно, машина була не нова. Але мене це цілком влаштовувало.

А який скандал мені влаштувала мама! Кричала, що раз я така розумна, то маю віддати половину грошей за квартиру бабусі сестрі.

– Добре, – спокійно відповіла я. – Я віддам. Тільки нехай Анжела допомагає мені доглядати бабусю. Тиждень я, тиждень віона.

Сестра, звичайно, відмовилася.

Мама практично перестала зі мною спілкуватися. Я знала, що цьому сприяв вітчим. Він забороняв мамі дзвонити та приходити до мене.

Я народила дочку. Але мама так і не прийшла подивитись на онучку.

Я їй дзвонила, але вона щоразу показувала, що не зацікавлена в розмові. А востаннє сказала, що я її дістала, і що ні я, ні моя дочка їй не потрібні.

Після цього я перестала дзвонити мамі, не стала нав’язуватися. Мої гіркоту та образу не передати словами. Я плакала майже щодня.

А потім вітчим пішов від мами, вони розлучилися. І мама знову захотіла увійти до мого життя. Передавала для онуки подарунки на день народження. Дзвонить їй.

Мені вона теж дзвонила, але я не брала слухавку. Не хочу поновлювати наше спілкування. Боюся повторної зради. Але й заборонити доньці спілкуватися з бабусею також не можу.

Що робити далі – не знаю. Адже мама проміняла мене на вітчима. А скільки болю я зазнала, коли вона відвернулася від мене. Адже я всім серцем тяглася до неї і в дитинстві, і вже будучи дорослою. Важко усвідомлювати, що ти не потрібна своїй найближчій людині, своїй мамі.