– Мама пішла додому, сказала, як нагуляєтеся – прийдете. Ми давно нагулялися, а вона двері не відкриває, я вже багато разів стукала.

В той вечір мене, немов магнітом, тягнуло до вікна. На вулиці без нагляду гуляло двоє дітей. Дівчинці було на вигляд 6 років, а хлопчикові так і взагалі не більше 3-х …

Через дві години я знову виглянула у вікно, діти й далі були там. Навіть бабусі в нашому дворі вже пішли зі своїх насиджених місць, а ці дітки все грали, і нікого дорослих поруч не було. Ця ситуація мене насторожила і я вирішила поспостерігати чи прийде хтось за дітьми. Я не могла байдуже пройти повз. Хоч було і літо, тепло, однак уже почало темніти. Ось уже і вуличні ліхтарі включили, а за дітьми так ніхто і не приходив.

Дівчинка кілька разів забігала в під’їзд і поверталася до брата. Спочатку я думала, що вона так грає, і тільки потім я здогадалася, що вона бігає постукати у двері, напевно, своєї квартири. Я вирішила підійти і поговорити з дівчинкою.

– Вітання! Мене звуть тітка Марія. А тебе як?

–  Доброго дня! Я Каміла, а це Матвій – мій братик.

–  Каміла, а чому ви гуляєте так пізно одні?

–  Мама пішла додому, сказала, як нагуляєтеся, прийдете. А ми давно нагулятися, а вона двері не відкриває, я вже багато разів стукала.

–  Каміла, а тато у вас є?

–  Ні. Ми тільки з мамою живемо. Ну і гості до нас приходять різні, іноді й пожити залишаються.

Я зрозуміла, що мова йде про сім’ю не з благополучних. Треба було рятувати дітей.

– Каміла, а на якому поверсі ви живете?

– На першому. Он наші віконця.

Світла у вікнах не було. Якщо навіть мати й була вдома, то спала і не чула стуку у двері. Я пішла і стала стукати сама, сильно так стукати, але ніхто не відкрив. Довелося мені зателефонувати в поліцію.

Патрульна машина прибула досить швидко. Двері у квартиру розкрили й знайшли там горе-матусю мирно сплячу з якимось мужиком. Обидва вони, звичайно, були п’яні. На матір склали  протокол. Бідних діток відвезли до дитячого будинку. Мені було дуже шкода малюків. Очевидно, що їх матір тепер позбавлять батьківських прав, і вони залишаться в дитячому будинку.

Я довго думала, чим можу їм допомогти, як раптом мені прийшла геніальна думка. Близька подруга моєї старшої дочки недавно отримала діагноз безпліддя. Багато років вони з чоловіком намагалися завести дітей, але безрезультатно. А буквально днями дочка сказала, що Оля і Паша вирішили усиновити когось і подали документи в опіку. Ось так ось: хтось мріє про дітей і не може їх мати, а хтось не цінує те, що має …

Було вже ближче до півночі, але я не стрималася і зателефонувала доньці, розповіла про те, що трапилося зі мною сьогодні. Вона і сама відразу здогадалася, що це шанс для її  подруги швидко знайти дитину на усиновлення. Хвилювало нас тільки те, що Оля і Павло не захочуть брати відразу двох і братику з сестричкою доведеться розлучитися.

Але цього не сталося. Подруга з чоловіком були тільки «за», тим більше різностатевих дітей вони взагалі завжди дуже хотіли. Всього місяць Каміла і Матвій були в дитячому будинку. Суд щодо позбавлення батьківських прав їх матусі призначили швидко, опіку теж оформляли в прискореному порядку. Я тепер часто ходжу до Олі й Павла, а іноді навіть беру Камілу і Матвія до себе, вони мені стали як рідні внуки.