Мама образилася, що ми з чоловіком не пустили брата та його сімейку пожити у своїй квартирі на халяву.

Мама тут на мене образитися вирішила, а причина в тому, що ми з чоловіком не погодилися пустити брата і його сімейство у свою квартиру на халяву. Ми взагалі її здаємо і платимо з того іпотеку, а мама хотіла, щоб брат там жив безкоштовно.

Тата не стало, коли молодший брат Слава тільки-но пішов до першого класу, я тоді вже навчалася в п’ятому. Тата я любила, і переживати його втрату мені було важко, але мама чомусь вирішила, що найважче доводиться саме Славі. Хлопчика вона оточила увагою та турботою, як на мене, надмірною.

Брат не допомагав у прибиранні вдома, бо ще маленький, йому віддавалися рідкісні ласощі, знову ж таки, бо він маленький. Мене ж мама почала вважати дуже дорослою і ставлення було відповідне. З мене питали, а брата балували. Для мами він все життя залишається молодшим і таким, що потребує постійної допомоги.

Після школи я пішла вчитися далі, хоча мама наполягала, щоб я почекала з навчанням.

– Мені потрібна допомога, я вже вибиваюся з сил, а ще твого брата піднімати на ноги. Не можна ж бути такою егоїсткою! – докоряла вона мені, але я вирішила, що не хочу все життя покласти на благополуччя брата. Адже спочатку йому потрібні будуть репетитори, потім оплачуватиме університет, потім допомагатиме з житлом, ну і так далі до глибокої старості. Егоїстично? Нехай так, але це не мій син, а мамин.

Мені довелося все-таки влаштовуватися на роботу і поєднувати її з навчанням, тому що жити в одному будинку з мамою, яка постійно докоряла мені в егоїзмі і невдячності, було неможливо. Я винаймала кімнату, сама якось себе годувала, вважаючи, що своєю самостійністю вже досить допомогла мамі.

А потім я вийшла заміж, тоді ще вчилася на останньому курсі. Чоловік вже працював і здебільшого утримував сім’ю. Жили ми в орендованій квартирі, бо йти до батьків не хотілося, хоч свекри й звали.

– Потрібно збирати на своє житло, – сказала я чоловікові, коли тільки влаштувалася на нормальну роботу. Він зі мною погодився.

Через рік після того, як ми почали відкладати квартиру, помер батько чоловіка. Свекруха дуже тяжко це все переносила, а потім сестра покликала її до себе до Туреччини, і свекруха з радістю вирішила змінити обстановку.

– Ви б переїжджали до моєї квартири, поки я в сестри. Назбираєте так швидше, – запропонувала вона нам, але ми відмовилися.

– Ти б краще здала квартиру, гроші тобі не зайві будуть, – порадив мамі чоловік. – А ми за квартирантами доглянемо.

Я була згодна з чоловіком, свекруха на пенсії, на яку не розгуляєшся. А постійно сидіти на шиї у сестри вона не зможе, гроші зі здачі квартири будуть зовсім не зайвими. Свекруха погодилася, здала квартиру та поїхала. А ми з чоловіком продовжили збирати на своє житло.

Минуло півроку, повертатися свекруха не збиралася. Чоловік її сестри був часто у роз’їздах, тому свекруха з сестрою багато часу проводили вдвох. Мати чоловіка там нікому не заважала, як я розумію. Квартира здавалася і приносила дохід, який одразу йшов свекрусі.

Мама про ситуацію зі свекрухою знала, та сама розповіла, коли мама дзвонила спитати про самопочуття свахи. І тут раптово вона приїхала поговорити зі мною щодо квартири свекрухи. До якої ні я, ні тим більше вона взагалі не маємо жодного відношення.

– Славік одружитися надумав. Ні, відкладати нема куди, там дівчина вже вагітна. Та вони вже в мене мешкають другий тиждень. Так важко уживатися з цією його нареченою, сил немає. Ти їй слово – вона тобі десять. Ще й лінива, слів просто не вистачає, – скаржилася мама, а потім продовжила. – У тебе ж свекруха квартиру здає? Може вона брату твоєму здасть за своєю ціною? Бо зараз стільки ламають за оренду, ніби здають не хрущовки, а хороми.

Я сказала мамі, що з мешканцями договір укладено мінімум на рік, тому навіть питати поки що не стану. Мешканці акуратні, платять завжди вчасно, тож нехай живуть. Мама покидала, повздихала і пішла.

Минуло три роки. Ми з чоловіком накопичили на свою одну в іпотеку, а мама чоловіка все також живе в Італії, але вже не у сестри, а у свого чоловіка. Так, півроку тому вона вийшла заміж за чоловіка, який усі ці роки домагався там її прихильності. Повертатися додому мама чоловіка не збирається.

На весілля ми зі зрозумілих причин не поїхали, вітали телефоном.

– Ось що, а додому я навряд чи вже повернуся, тож можете сміливо перебиратися у двійцю. Через місяць приїду, зробимо всі документи на честь.

Ми з чоловіком замислилися. Двушка, це чудово, звичайно, але за розташуванням наша нинішня квартира набагато вигідніше розташована. Ми прикинули, що продовжуватимемо здавати квартиру, а з цих грошей гаситимемо іпотеку. Зможемо хоч зітхнути на повні груди.

Після того, як були виправлені всі документи, і чоловік став законним володарем своєї двійки, я дізналася, що вагітна. Новина була несподівана, але приємна. Навіть питання не стояло, народжувати чи ні. Звісно народжувати!

Коли я приїхала до мами, щоб поділитись цією новиною, то застала вдома тільки її, брат із дружиною та дитиною убув до тещі в гості. Мама мене привітала з новиною про вагітність, а потім одразу ж перейшла на свої проблеми.

– Ти уявляєш, дружина Славика знову вагітна! Я її питаю, куди вона тут народжувати зібралася, а вона мені у відповідь, що мене забули спитати! Ні, ну ти уявляєш? Вона однією дитиною не займається, а тут двоє буде. Ой не знаю, як я переживу це все.

Потім вона спитала, що там зі свекрухою, як у неї справи, ну я й розповіла, без задньої думки, як то кажуть. У мами спалахнули очі.

– Це ж чудово, що тепер зять господар квартири! Ви ж все одно туди не переїжджатимете, то хай Славік із дружиною переїдуть, га?

– А вони потягнуть винаймати квартиру, – засумнівалася я.

– У сенсі знімати? Ти що, з брата гроші братимеш? Добре б там свекруха твоя грошей зажадала, але тобі не соромно? Із рідного брата ще щось вимагати! – округлила очі мама.

Вона у своєму репертуарі, бідолашний Славік сам не впорається, йому треба допомогти. Я пояснила мамі, що ми зараз намагатимемося закрити іпотеку на однушку, потім продамо її і братимемо квартиру побільше. Здача другої квартири – наша подушка безпеки та стабільне джерело доходу. Тож жодних безкоштовних проживання брата там не буде.

– Зовсім допомогти сім’ї не хочеш! Виросла егоїсткою! – заявила мені мама.

Сім’ї я допомогти хочу. Тільки своїй сім’ї, а не брата, який сів на шию мамі, посадив туди ж дружину та дітей, і їде собі, в ус не дме. Але тут мама сама винна. Це вона дозволила собі на шию видертися. Але пересаджувати брата на свою шию я не збираюся.